Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Не знаю до ладу, як вам її описати, Ватсоне. Може, ви ще побачитеся з нею в цій справі і зможете застосувати своє письменницьке обдарування. Це гарна дівчина, але краса її — якась неземна, потойбічна, мов у фанатика, що ширяє думкою в небесах. Я бачив такі обличчя на картинах середньовічних майстрів. Як ця тварюка могла вхопити своїми огидними лабетами таке небесне створіння, я не уявляю. Ви, напевно, помітили, як линуть одна до одної протилежності — духовне до тваринного, печерна людина до ангела... Але ви ніколи не бачили прикладу, гіршого за цей.
Вона, звичайно, знала, чого ми прийшли, — цей негідник не марнував часу, отруюючи її розум, підбурюючи супроти нас. Поява міс Вінтер, гадаю, дещо спантеличила її, але вона порухом руки запросила нас сісти у зручні крісла, мов превелебна настоятелька, що приймає двох прокажених жебраків. Якщо ви схильні до високих думок, Ватсоне, то беріть приклад з міс Вайолет де Мервіль.
«Що ж, сер, — мовила вона холодним, мов подих крижаного вітру, голосом, — мені знайоме ваше ім’я. Ви хочете, як я розумію, звести наклеп на мого нареченого, барона Ґрюнера. Лише на прохання свого батька я погодилася прийняти вас, але хочу одразу попередити: будь-які ваші слова не матимуть на мене ані найменшого впливу».
Мені стало шкода її, Ватсоне. На якусь мить я уявив собі, що це моя рідна дочка. Нечасто я сяяв своїм красномовством. Я живу розумом, а не серцем. Але цього разу я просто благав її, говорив з таким запалом, на який лише здатен. Я описав їй увесь жах становища жінки, що пізнає справжню вдачу чоловіка лише після одруження, — жінки, що змушена зносити пестощі скривавлених рук і розпусних уст. Я перелічив їй усе — ганьбу, жах, страждання, безвихідь. Одначе мого запалу не вистачило навіть на те, щоб хоч трохи зрум’яніли її бліді, мов слонова кість, щоки, щоб спалахнули почуттям її байдужі очі. Я згадав, як цей негідник розповідав про гіпнотичне навіювання. Справді, можна було повірити, що вона живе якоюсь божевільною мрією. Але водночас леді відповідала мені цілком до ладу.
«Я терпляче вислухала вас, містере Холмсе, — відказала вона. — Я передчувала, який вплив справить на мене ваша мова. Мені відомо, що Адельберт, — тобто мій наречений, — прожив бурхливе життя й накликав на себе даремні наклепи. Не ви перші з’явилися до мене з цими наклепами. Може, у вас і добрі наміри, хоч я добре знаю, що ви — найманий агент, готовий діяти як на боці барона, так і проти нього. Хай там що буде, але я хочу, щоб ви зрозуміли одне — я кохаю його, а він кохає мене, і думка цілого світу важить для мене не більше, ніж цвірінькання пташок за вікном. А якщо ця шляхетна натура збочила на якусь мить з дороги, то, може, саме мені призначено звести її дух на належну висоту. Мені не зовсім зрозуміло, — вона обернулася до моєї товаришки, — що це за молода леді?»
Я вже зібрався відповісти, аж раптом ця дівчина увірвалася в розмову як вихор. Якщо можуть зіткнутись вогонь і крига, то хіба що в особі цих двох жінок.
«Я скажу вам, хто я така! — вигукнула вона, підхопившися з крісла й гнівно скрививши вуста. — Я — остання його коханка. Я — одна з тих, кого він звів, зганьбив та викинув на смітник, як незабаром викине й вас. Але тим смітником, де лежатимете ви, буде радше могила; може, це навіть і краще. Кажу вам, нерозумна ви жінко: побравшися з цим чоловіком, ви одружитеся з власною смертю. Може, вам розіб’ють серце, а може, скрутять в’язи, але він будь-що згубить вас. Не з любові до вас я все це розповідаю. Мені начхати, помрете ви чи ні. Але я ненавиджу його, бажаю йому тільки лиха, хочу помститися за те, що він зробив зі мною! Все це правда, і вам нема чого так поглядати на мене, люба моя леді, бо ви можете впасти ще нижче за мене, поки дійдете до кінця!»
«Я воліла б не сперечатись про це, — холодно мовила міс де Мервіль. — Скажу відразу, що мені відомі три випадки в житті мого нареченого, коли він попадав у полон до підступних жінок; але я певна, що він щиро розкаявся в усіх своїх гріхах».
«Три випадки! — скрикнула моя товаришка. — Дурепо! Несосвітенна дурепо!»
«Містере Холмсе, прошу вас закінчити нашу розмову, — почув я крижаний голос леді. — Я скорилася батьковому бажанню й зустрілася з вами, але ніхто не примусить мене вислуховувати образи від цієї особи».
Міс Вінтер з прокльоном кинулася вперед і вчепилася б, напевно, цій божевільній жінці в волосся, якби я не схопив її за руку. Я потяг її до дверей і зумів, на щастя, посадити в кеб, тим самим уникнувши прилюдної сварки, бо вона була сама не своя з люті. Я й сам відчував якусь холодну лють, Ватсоне, бо в спокійній, самовдоволеній байдужості жінки, яку ми прагнули врятувати, було щось незбагненно дратівливе. Отже, тепер ви знаєте, як ідуть справи, і зрозуміло, що нам доведеться придумати новий хід, оскільки цей гамбіт не вдався. Я триматиму зв’язок із вами, Ватсоне, бо більше ніж певен, що ваша гра ще попереду, хоча наступний хід, можливо, зроблять вони, а не ми.