П'ятеро поросят
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: «Донбас»
- ISBN: 5-7740-0381-7
- Переводчик: Ю. Лившиць
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «П'ятеро поросят». Краткое содержание книги:
Мадемуазель Уільямс відповіла високомірно:
— Цілком можливо, до того ж…
— Мабуть, так. Одного разу мій приятель узяв муляж риби (це було його ремесло, розумієте?), щоб порівняти її із справжньою. І коли б ви побачили в якійсь вітальні вазу з квітами цінії у грудні місяці, то, мабуть, вирішили б, що вони штучні. А вони могли виявитися справжніми квітами, привезеними літаком із Багдада.
— Який зміст цього пустослів'я? — запитала мадемуазель Уільямс.
— Сенс у тому, щоб показати вам, що на все ми повинні дивитися очима розуму.
Пуаро уповільнив крок, наближаючись до будинку, що виходив на Реджентс-парк, По суті, думав він, йому нічого дізнаватися в Анжели Уоррен. Єдине запитання, яке він справді хотів би їй задати, могло ще зачекати. Але невтолима пристрасть до симетрії привела його туди. П'ятеро людей! Отже — п'ятеро запитань.
Анжела Уоррен прийняла його з певним роздратуванням.
— Ви розкрили що-небудь? Прийшли до якогось висновку?
Пуаро поволі кивнув головою.
— Я почав, зрештою, просуватися вперед.
— Філіп Блейк?
Її тон був не то стверджувальним, не то запитальним.
— Мадемуазель, я не хотів би зараз нічого говорити. Ще не настав час. Про що я вас прошу — це бути настільки люб'язною і приїхати в Хандкросс Менор.
Анжела запитала, ледь нахмурившись:
— Що ви збираєтесь робити? Поновити події, які відбулися шістнадцять років тому?
— Можливо, поглянути на них з яснішої позиції. Ви приїдете?
Анжела Уоррен тихо відповіла:
— Звичайно, приїду. Буде цікаво подивитись… Можливо, тепер я побачу цих людей з яснішої позиції, як висловилися ви.
— І ви візьмете з собою листа, якого мені тоді показували?
Анжела Уоррен спохмурніла.
— Лист був написаний для мене. Він належить тільки мені! Я показала його вам з дуже серйозної виправдувальної причини. Але в мене зовсім нема бажання дозволити читати його стороннім людям, які не користуються моєю симпатією.
— Дозвольте дати вам пораду в цьому?
— І не говоріть! Я візьму листа з собою, але скористаюся своїм власним розумом, який, осмілюся вважати, незгірше вашого.
Пуаро на знак покірності підняв руку. Він устав, збираючись іти.
— Дозвольте задати вам маленьке запитання?
— А саме?
— Під час тих трагічних подій ви якраз закінчували читати книгу «Місяць і шість жнив» Сомерсета Моема?
Анжела широко розкрила очі, скрикнула:
— Мені здається… так, справді так! Звідки вам це відомо?
— Я хотів довести, мадемуазель, що я трохи ніби чаклун. Є речі, про які я знаю без будь-чиєї розповіді.
ПОНОВИНИ
Полудневе сонце заливало своїм промінням лабораторію у Хандкросс Менор. Принесені туди кілька крісел і диван скоріше підкреслювали занедбаність кімнати, ніж її умеблювання.
Злегка посіпуючи себе за вуса, Мередіт Блейк недоладно розмовляв з Карлою. Заїкнувшись, він сказав:
— Моя дорога, ви надто схожі на свою матір і все ж не подібні з нею…
— У чому ця схожість і неподібність?
— У вас її колорит, манера рухатися, але ви — не знаю як висловитись, — ви покладистіша, ніж була вона.
Філіп Блейк похмуро дивився у вікно, нервово барабанячи по склу.
— Який сенс всієї цієї затії? — промимрив він. — Такий прекрасний день…
Еркюль Пуаро поспішив заспокоїти його.
— Так, я прощу вибачення… Це, звичайно, непростимо… Я зриваю партію в гольф… Але, бачте, пане Блейк, ідеться про дочку вашого кращого друга. Ви ж можете пожертвувати задля неї одною грою?
Слуга доповів:
— Мадемуазель Уоррен.
Мередіт пішов їй назустріч.
— Як мило, що ви знайшли час прийти, Анжело, — сказав він. — Я знаю, ви дуже зайняті… — І провів її до вікна. Карла сказала:
— Доброго дня, тіточко Анжело. Я читала вашу статтю в сьогоднішньому «Таймсі». Приємно бути ріднею знаменитості. — Вона показала на високого юнака з сірими очима, вольовим підборіддям і рішучим поглядом. — Рекомендую вам Джона Реттері… Ми збираємося з ним одружитися.
Мередіт надався зустріти наступного відвідувача:
— О, мадемуазель Уільямс! Минуло стільки часу, відколи ми бачилися…
Тонка, тендітна, до кімнати зайшла стара гувернантка, її погляд на мить зупинився на Пуаро, затим перебіг на постать із квадратними плечима, в добре скроєному твідовому костюмі.
Анжела Уоррен підійшла до неї і усміхнулась.
— Я відчуваю себе знову школяркою.