Аукціон

А який його «Автопортрет»?! Яка сила духу, яке моральне здоров’я, яка доброта!

Вороги примовкли, ім’я гримить не тільки в Росії, а й у Парижі. Вороги його, власне, дрібнота, але ж як вони організували цькування! Як послідовно і вперто рвали його тіло своїми брудними кігтями, як уміло зводили наклепи, як витончено топтали кожну його картину!

Він повернувся з клініки з ворохом малюнків та заготовок, малює щодня і знову не відходить од мольберта по вісімнадцять годин, а то й більше.

Часом мені здається, наче він щось відчуває, тому поспішає віддати нам усе те, що йому наперед долею судилось…

Славу свою він створював сам, тільки своїм трудом, ніхто з критиків не написав про нього бодай кілька серйозних статей. Виття шавок забуто, про дослідження творчості генія ніхто й не згадає, бо ми не готові до цього; він усіх нас обігнав, він живе на двадцять років уперед, але ім’я його, все-таки, відоме скрізь. Отаке диво! Воістину, Івани безрідні. Людина, яка приносить таку величезну користь престижу Росії, її національна гордість, зовсім самотня. А може, критики просто не наважуються писати про нього, розуміючи свою малість порівняно з Глибою?

Але хто ж, хто дбатиме про пам’ять народу?!

Салонне базікання ім’я не робить. Труд, тільки труд в ім’я Батьківщини, тільки спопеляюча чесність, тільки талант, Богом даний…

Сумно й порожньо, Іване Андрійовичу, і просвітку не видно.

Ваш Василь Скорятін».