Кваліфікація повторності злочинів
- Автор: Устрицька Наталія Ігорівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-136-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Кваліфікація повторності злочинів». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів і курсантів юридичних факультетів і закладів освіти юридичного профілю, а також практичних працівників правоохоронних органів.
У науці кримінального права є декілька поглядів щодо вирішення цієї проблеми. Перша позиція полягає в тому, що дії особи необхідно кваліфікувати лише за частиною статті, яка відображає кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно». Кваліфікація злочину як повторного охоплює собою вчинення і попередніх злочинів, тому самостійно їх кваліфікувати не потрібно. По суті, має місце своєрідне «поглинання» першого злочину, який не відображається під час кваліфікації дій винного. Наприклад, чотири крадіжки кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 185 КК України. Така кваліфікація охоплює останню крадіжку і всі раніше вчинені.
М.Й. Коржанський обґрунтовує цю позицію тим, що у більшості випадків норми про відповідальність за повторне вчинення злочину викладені словами: «ті самі дії, вчинені повторно» (ч. 2 статей 182, 200, 203-1, 205, 305, 307 КК України) або «те саме діяння, вчинене повторно» (ч. 2 статі 153 КК України), або «та сама дія, вчинена повторно» (ч. 2 статей 239-2, 319 КК України), тобто закон однозначно і безпосередньо вказує на врахування діяння, передбаченого ч. 1 відповідних статей. Норми кримінального закону про відповідальність за повторне вчинення злочину враховують вчинення попереднього злочину, і тому ці злочини не можна кваліфікувати за сукупністю різних частин однієї і тієї ж статті КК[308]. В. М. Кудрявцев стверджує, що у випадках вчинення особою спочатку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, а потім повторного вчинення злочину, передбаченого ч. 2 тієї самої статті, все вчинене потрібно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 185 цієї статті КК[309]. Насправді немає ніяких підстав кваліфікувати повторне вчинення злочину подвійно (за ч. 1 і ч. 2 відповідних статей), оскільки прагнення охопити кваліфікацією вчинення першого і другого злочинів залишається марним при вчиненні третього, четвертого — десятого злочину[310]. Таку ж позицію займають В.І. Тютюгін і І.О. Зінченко. Вони вважають, що вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті (статтею), повинно кваліфікуватись лише за однією частиною статті (статтею) КК, де враховано ознаку «повторність»[311].
Проте прихильники цієї позиції не мають спільної думки щодо закінченого злочину та готування чи замаху на злочин або вчинення його у співучасті і закінчених злочинів. М. І. Блум вважає, що два або більше суспільно небезпечних діянь, одне з яких є закінченим злочином, а інше замахом, готуванням до злочину не може розглядатися як злочини передбачені різними статтями кримінального кодексу, а відповідно не може бути реальна сукупність злочинів. В таких випадках М. І. Блум вчинене пропонує кваліфікувати за статтею, яка передбачає відповідальність за повторність вчиненого діяння[312]. Е. Фролов, Е. Сухарев, А. Горбуза також вважають, що при такій ситуації немає достатніх підстав для визнання сукупності злочинів, оскільки неодноразово вчиняється одне і те ж злочинне посягання[313].
Утім, із цього питання протилежні думки висловили А. Ф. Зелінський, В. П. Малков. Зокрема, В. П. Малков вважає, що вчинене слід кваліфікувати у всіх випадках як реальну сукупність злочинів, коли одне діяння є готуванням до злочину, замахом на злочин, а інше — закінченим злочином і навпаки. При цьому при кваліфікації наступного суспільно небезпечного діяння необхідно щоб була відображена повторність злочину[314]. Це він пояснює тим, що кожне із вчинених діянь має самостійний характер і підпадає під різні статті Кримінального кодексу. Така кваліфікація дає можливість призначити винному покарання за кожне діяння окремо з урахуванням ступеня вчиненого злочинного наміру та причин, з яких злочин не було доведено до кінця, а також характер співучасті у вчинені злочину, тобто призначити міру покарання за сукупністю злочинів.
Наведена позиція щодо кваліфікації повторності тотожних злочинів видається сумнівною, адже формула кваліфікації з посиланням на відповідну частину статті, що передбачає повторність, не є універсальною, оскільки:
— не всі статті Особливої частини КК містять кваліфікуючу ознаку «повторність», внаслідок чого вона стосується лише окремих кримінально-правових норм;
— пропонується кваліфікувати за однією нормою лише закінчені тотожні злочини, а стосовно закінченого злочину та готування чи замаху на злочин або вчинення його у співучасті і закінчених злочинів, передбачених різними частинами однієї статті, — за правилами сукупності злочинів;
— така кваліфікація не відповідає принципам повноти, індивідуальності, об’єктивності, точності та справедливості кримінально-правової оцінки;
308
Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник / М. Й. Коржанський. — Видання 2-ге. — К.: Атіка, 2002. — С. 30.
309
Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. — М.: Госюриздат, 1963. — С. 313.
310
Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: навчальний посібник / М. Й. Коржанський. — Видання 2-ге. — К.: Атіка, 2002. — С. 31.
311
Зінченко І. О. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: монографія / за заг. ред. проф. В. І. Тютюгіна. — Харків: Фінн, 2008. — С. 145.
312
Блум М. И. Понятие и признаки совокупности преступлений / М. И. Блум // Вопросы уголовного права и процесса. — Рига: ЗИНАТНЕ, 1969. — С. 41.
313
Фролов Е. Совокупность и повторность преступлений, посягающих на один объект / Е. Фролов, Е. Сухарев, А. Горбуза // Советская юстиция. — 1979. — № 4. — С. 6.
314
Малков В. П. Совокупность преступлений: вопросы квалификации и назначения наказания / В. П. Малков. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974. — С. 201.