Темрява на світанку

Веллс затримався біля дверей.

– Джеммі, ти тут новий. Дозволь сказати тобі, що полковник Красін та його люди завоювали нашу довіру під час спроби перевороту 1991 року.

– Я ніколи не думав, що моя вітальня так впливає на людей, – сказав Дігбі Еверетт, коли Кемпбелл повернувся до бального залу. – Спочатку зникає полковник Красін, а за ним – полковник Веллс, немов побачивши привид. Ви ж не бачили там привида, Джеммі?

– Нам треба поговорити, пане посол.

– Я передбачав, що може виникнути така потреба. Почекай, ми зараз до тебе вийдемо. – Еверетт усміхнувсь італійському військовому аташе й підійшов до леді Еверетт. – Боюся, в нас чоловіча розмова, Елеоноро. Ти сама тут упораєшся?

– Річард, як звичайно, біля столу з напоями, – сказала леді Еверетт, не змінюючи посмішки.

– Дякую тобі.

Привітно до всіх усміхаючись, сер Дігбі Еверетт підійшов до столу з напоями й звернувся до схожого на принца Чарльза чоловіка середнього віку, який намагався щось довести дружині шведського військового аташе.

– Вибачте мені, місіс Ланквіст, – сказав Еверетт, – але там хтось дуже наполягає на розмові з Річардом.

– Зараз? – запитав Річард Аберкромбі, коли вони відійшли.

– Боюся, що так.

Кемпбелл чекав за дверима. Аберкромбі набрав код електронного замка й завів їх до замаскованої кімнати. Електронні імпульси були жмутками спрямовані в порожнечу між внутрішніми й зовнішніми стінами, стелями й підлогами, щоб перешкодити підслуховуванню.

Три чоловіки сіли навколо круглого столу, й Кемпбелл, майже слово в слово, повторив розмову з Красіним.

– Що ти на це скажеш, Річарде? – запитав Еверетт.

– Мені все це не подобається, пане посол, – відповів Аберкромбі. – Дехто з політиків у Києві вимагає, щоб Україна зберігала ядерну зброю, розташовану на її території, поки Росія має свою ядерну зброю. Але нам було сказано, що тактичні ядерні боєголовки передані Росії для демонтажу й уся стратегічна ядерна зброя в Україні контролюється Москвою, тому я завжди вважав київські вимоги за політичне хизування.

– А зараз?

– Коли стосунки між Росією та Україною на вістрі леза, ми стоїмо перед ще більшою міжнародною кризою.

– Що, по-вашому, має робити Лондон?

– Я згоден з Веллсом. Захід не може дозволити Україні зробити задній хід і відмовитись од обіцянки стати без’ядерною державою. Я б сказав, що НАТО має натиснути на Україну, перш ніж ситуація вийде з-під контролю: почати з погрози економічних санкцій.

– Джеммі?

– Я тут новий, пане посол. Не знаю ситуації так, як Річард.

– Авжеж, – погодивсь Еверетт, – але ви можете висловити точку зору поінформованого стороннього.

– Я висловив свою точку зору на українську справу полковникові Веллсу, але він з нею не згодний.

– Не дивно, – завважив Аберкромбі. – З самого початку утворення Співдружносте Незалежних Держав українці підписували угоди, а потім, коли їм було потрібно, знаходили причину вибачитися й зректися свого слова. Зараз їм підходить статус ядерної держави. Ми просто зобов’язані бути рішучими з цими людьми. Це єдина мова, яку вони розуміють.