Кресова книга справедливих [Про українців, які рятували поляків, винищуваних ОУН та УПА]

18 грудня 1945 року від рук УПА загинуло четверо поляків та 18-річний українець Микола Рівний – за відмову брати участь у вбивстві поляків.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., s. 153.

Олеша, ґміна Григорів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 750 мешканців.

У селі була сильна організація ОУН, тимчасово розташовувався місцевий штаб УПА. Більшість поляків знайомими українцями були остережені про небезпеку, яка їм загрожувала, і в другій половині 1944 року вони заховалися в Манастириськах.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 164.

Петликівці Старі, ґміна Петликівці Старі – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2600 мешканців.

У 1943–1945 роках від рук бандерівців загинуло кільканадцятьох поляків. 29 вересня 1943 року пропав безвісті батько Броніслави Дрозд, Тадеуш. «Протягом довгого часу разом з родиною ми розшукували мого батька, – пише Броніслава Дрозд.

– Під час цих пошуків деякі мої подруги-українки остерігали мене, щоб я цього не робила, бо мене й мою родину може зустріти нещастя. [...] Пізньою осінню 1944 року його останки випадково відкрила й розпізнала Мариська Курмило (вона походила зі змішаної родини, батько українець, мати полька). Сталося це можливим завдяки тому, що хтось спустив воду з греблі. Про факт відшукання останків, Мариська повідомила радянського офіцера, який проживав у Петликівцях. [...] Бандерівці, дізнавшись про відкриття останків, того самого дня прийшли до Мариськи Курмило і викрали її з хати. Вона була в розвиненій вагітності. Була ними вбита. [...] Про обставини смерті мого батька я дізналася від декількох осіб, як від безпосередніх свідків, так і посередніх. [...] Інформацію передали також особи української національності, прізвищ яких я не можу подати за зрозумілих обставин».

У другій половині 1945 року все польське населення залишило село, переселяючись до Польщі. У листопаді 1945 року з роботи в Німеччині до рідного села повернувся Юзеф Скотницький. Він тут не застав вже ані своєї родини, ані нікого з поляків. Пішов до сусіда-українця, Котоніса, в якого отримав їжу та остереження, що мусить негайно втікати, бо йому загрожує смерть. Остереження прийшло в саму пору, бо Скотницького вже раніше побачили, коли він ішов до села і готувалося вбивство. Після багатьох драматичних переживань (дворазова спроба вбивства, важкі поранення), йому вдалося виїхати до Польщі, де він поселився.

Джерело: B. Drozd, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1995, № 14, с. 17–18; Свідчення Юзефа Скотницького, переписане Мечиславом Думановським, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 678–679.

Переволока, ґміна Петликівці Старі – переважно українське село, яке налічувало понад 3300 мешканців.

У березні 1945 року було вбито українця, мельника Михайла Хомута, за те, що він допомагав полякам і молов їм збіжжя. Місяцем раніше від рук цих самих злочинців загинула його дружина-полька.