Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Сповідь афериста Фелікса Круля
Сповідь афериста Фелікса Круля - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сповідь афериста Фелікса Круля

Электронная книга - «Сповідь афериста Фелікса Круля». Краткое содержание книги:

Фелікс Круль, син збанкрутілого фабриканта шампанських вин, описує історію свого суспільного злету: від краденого в дитинстві шоколаду до ролі маркіза на аудієнції в короля Португалії.У останньому романі Томаса Манна через пригодницько-еротичний сюжет на кшталт «Історії мого життя» Джакомо Казанови пародіюється, доводячи до крайньої межі, традиція сповідної мемуаристики, закладена ще Святим Авґустином.«Фелікс Круль» лише на поверхні є каскадом дотепних ситуацій, яскравих сцен та паноптикумом химерних персонажів, сюжет роману слугує тлом для трактування улюблених філософських проблем Томаса Манна, таких як ілюзорність та неправда в мистецтві, межі істинного аристократизму, двоїстість життєвої ролі й пошук ідентичности, світ як уявлення та симулякр. «Фелікс Круль», по-первах задуманий як перелицювання «Творчости й правди» Гьоте, став найавтобіографічнішим та найсповідальнішим романом з усього доробку Томаса Манна.
1 ... 62 63 64 65 66 67 68 69 70 ... 88
Перейти на страницу:

Вища на зріст, ніж її чарівна дочка, але вже без юної стрункости, проте в жодному разі не повна, вдягнена у вишукано просту сукню з кремового полотна з дірочками на вирізі й на рукавах на кшталт мережив, а до сукні — довгі чорні рукавички, ця жінка ще не досягла віку матрони, але в темному її волоссі, що виднілося з-під загнутого за тодішньою модою великого солом'яного капелюха з квітами, вже проглядала сивина. Чорна, гаптована сріблом оксамитова стрічка на шиї дуже їй пасувала, відтіняючи гордовиту поставу голови; весь її вигляд був пройнятий під кресленим достоїнством, гідністю, що межують з похмурістю й жорстокістю. Все це відбивалося на її досить великому обличчі із зарозуміло стуленими губами, тремтячими крилами носа й двома суворими складками поміж брів. Жорсткість узагалі характерна для південців, хоча багато хто її зовсім не помічає, заворожені уявленням, що південь вкрадливо м'який і надто солодкий, а жорсткість властива півночі, що є цілком хибною думкою. «Мабуть, стародавня іберійська кров, — подумав я, — отже, з домішкою кельтської. А можливо, що тут є ще частка фінікійської, карфагенської, римської і арабської. Так, з такою пані діла не буде». І ще я подумав, що під крильцем цієї матері донька захищена, мабуть, надійніше, ніж під лицарським заступництвом будь якого чоловіка.

Тим більше мене порадувало, що, очевидно, з міркувань благопристойности, при відвідуванні громадського місця вони все ж таки знаходилися під чоловічим заступництвом. Довговолосий пан в окулярах сидів до мене найближче, так би мовити, пліч-о-пліч зі мною, оскільки свій стілець поставив боком до столу, тож я весь час бачив його різко окреслений профіль. Мені завжди гидко дивитися на довге волосся у чоловіків, оскільки рано чи пізно воно неминуче засмальцьовує комір, але тут я подолав свою відразу й, кинувши винуватий погляд на обох дам, звернувся до їхнього супутника з такими словами: — Пробачте, добродію, за сміливість іноземця, який, на жаль, не володіє мовою вашої країни й тому позбавлений можливости порозумітися з кельнером. Ще раз прошу про бачити мене, — при цьому мій погляд знов боязко, ніби я й дивитися на них не наважувався, ковзнув поглядом по паніях, — за зухвале вторгнення! Але мені дуже потрібно отримати деякі відомості. Річ у тому, що приємний борг, не кажучи вже про власне моє бажання, наказує мені з'явитися з візитом в один з будинків у верхній частині міста на руа Жоао де Кастільйо. Згаданий будинок — я дозволяю собі заявити про це, так би мовити, в якості посвідчення моєї благонадійности — належить видатному Лісабонському вченому, професорові Кукуку. Будьте так ласкаві хоча б коротенько поінформувати мене про те, як добираються у верхню частину міста?

Яке щастя вміти вишукано і люб'язно висловлюватися, володіти даром красивого мовлення; цей дар добра фея вклала мені до колиски своєю ніжною рукою, і як же він мені знадобився для того, щоб здійснити задумане і оприлюднити свою сповідь! Мені самому сподобалося моє звернення до пана в окулярах, хоча на останніх словах я затнувся через те, що молода дівчина, почувши назву вулиці, а потім і ім'я професора Кукука, весело хихикнула, точніше — розсміялася, хоча й неголосно. Якщо відверто зізнатися, то я навіть зніяковів: адже я затіяв усю цю розмову лише для того, щоб підтвердити свої ще туманні припущення. Сеньйора докірливо похитала головою й величаво-повчально поглянула на занадто жваву дочку, але потім і сама не змогла втриматись, — усмішка промайнула на її суворих устах під ледь помітною тінню вусиків. Довговолосий, звичайно, сторопів, оскільки — я беруся це стверджувати — на противагу до паній поки що взагалі не помічав моєї присутности, проте чемно відповів: — Прошу вас, добродію. Для того, щоб дістатися туди, існують різні способи, але я не всі з них наважуюся вам рекомендувати. Можна, наприклад, взяти фіакр, хоча деякі з вулиць по дорозі нагору дуже круті й місцями пасажирам доводиться йти пішки за екіпажем. Краще вже скористатися вагончиком, запряженим мулами, які завиграшки беруть ці підйоми. Але ми, місцеві жителі, зазвичай надаємо перевагу канатній дорозі; її станція знаходиться майже поруч, на, імовірно, вже знайомій вам руа Аугушта. Канатна дорога швидко й зручно доставить вас майже до самої руа Жоао де Кастільйо.

- Чудово, — відповідав я. — Це все, що мені потрібно. Не знаю, як вам і дякувати, добродію. Я безперечно скористаюся вашою порадою. Ще раз уклінно дякую.

І я щільніше сів на своєму стільці з видом, який явно свідчив про те, що більше я йому докучати не збираюсь. Але крихітка — подумки я вже називав її Зузу, — анітрохи не злякавшись грізних і застережливих поглядів матері, продовжувала відверто глузувати, так що сеньйора врешті решт була змушена звернутися до мене з роз'ясненням.

- Шановний добродію, пробачте дівчинці оці щирі веселощі, — сказала вона звучним альтом, жорстко вимовляю чи по-французькому. — Річ у тім, що я мадам Кукук з руа Жоао де Кастільйо, це моя дочка Сюзанна, а це пан Міґель Уртадо, науковий співробітник чоловіка, і я, напевно, не помилюся, припустивши, що розмовляю з супутником дона Антоніо Хосе — маркізом де Веноста. Мій чоловік по приїзді розповів нам про зустріч з вами…

- Я щасливий, мадам, — вигукнув я з неприхованою радістю, відвішуючи уклін їй, молодій дівчині й панові Уртадо. — Яка чарівна гра випадку! Звичайно ж, я — Веноста, дорогою з Парижа сюди насолоджувався товариством вашого чоловіка. Мушу зізнатися: я ще ніколи не подорожував з такою для себе користю. Бесіда з паном професором воістину підносить душу…

- Прошу не дивуватися, пане маркізе, — раптом заговорила юна Сюзанна, — що ваше запитання мене розсмішило. Ви занадто багато питаєте. Я ще на площі запримітила, що ви зупиняєте кожного третього перехожого й про щось запитуєте. А тепер ви надумали розпитувати дона Міґеля щодо нашого місця проживання…

- Ти поводишся нескромно, Зузу, — перебила її мати, і я мав дуже дивне відчуття, коли вперше почув це зменшу вальне ім'я, яким подумки вже давно її називав.

- Вибач мене, мамо, — мовила у відповідь юна Зузу, — але в молодості як не кажи, а все нескромно; маркіз, молода людина, напевно, не старший за мене, теж був трошки нескромний, коли затіяв розмову від столика до столика. А крім того, я навіть йому не сказала того, що якраз збиралась сказати. Мені хотілося запевнити маркіза, що тато по приїзді зовсім не кинувся негайно розповідати про зустріч з ним, як це можна було вивести з твоїх слів. Він устиг розповісти нам купу різних цікавих речей, перш ніж мимохідь згадав про такого собі пана де Веноста з яким разом повечеряв…

- Дитино моя, — несхвально похитавши головою, зауважила уроджена да Крус, — правда теж не має бути нескромною.

- Що ви, мадемуазель, — сказав я, — це правда, в якій я ніколи не сумнівався. Я й не уявляв, що…

- Дуже добре, що ви нічого не уявляли…

Мати: — Зузу!

Доня: — Молодий хлопець, chere maman, який носить таке ім'я й чисто випадково ще й непоганий з себе, на кожному кроці наражається на небезпеку казна-що про себе уявити.

Тут уже залишалось лише засміятися. Пан Уртадо теж розділив загальну веселість. Я сказав:

- Мадемуазель Сюзанна, мабуть, недооцінює значно більшу небезпеку казна-що про себе уявляти, яка на кожному кроці загрожує дівчині з її зовнішністю. Тим більше що випадок мадемуазель Сюзанни ускладнений ще й цілком природною гордістю мати такого papa й таку maman (уклін в бік сеньйори).

Зузу почервоніла, мабуть, за матір, яка й не подумала червоніти, а можливо, з ревнощів до неї, але тут же з вражаючим самовладанням зіґнорувала цю миттєву незручність. Вона мотнула голівкою в мій бік і байдуже зауважила:

- Які в нього красиві зуби.

Такої прямолінійности ще в житті не зустрічав! Зузу, мабуть, заслуговувала б на осуд за дещо зайву задерикуватість, якби на обурене: «Zouzou, vous кtes tout а fait impossible»[175] сеньйори не відповіла:

- Та він же їх увесь час показує! Отже, йому приємно це чути. І взагалі такі речі зовсім ні до чого замовчувати. Мовчати шкідливо. А констатація факту не шкодить ні йому, ні будь-кому іншому.

вернуться

175

Зузу, ти просто неcтерпна (фр.).

1 ... 62 63 64 65 66 67 68 69 70 ... 88
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)