![Жриці, амазонки та чарівниці [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/4/zhrici-amazonki-ta-charivnici-uk-download.jpg)
Жриці, амазонки та чарівниці [UK]
- Автор: Жилинская Ядвига
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Жриці, амазонки та чарівниці [UK]». Краткое содержание книги:
Ядвіга Жилінська - популярна польська авторка, що писала переважно на історичні теми.
Книгу Жриці, амазонки і чарівниці (оригінальна назва - Kapłanki, Amazonki i Czarownice) сама письменниця охарактеризувала як Оповідання з кінця неоліту і бронзового віку.
Не знаємо, чи була авторка феміністкою, але у цій книжці вона зайнялася роллю жінок в історії.
Разом з тим, книга напрочуд точна, - фактично, кожен її абзац грунтується на творах античних письменників чи істориків.
Окрім Жриць... до складу перекладу включене також оповідання Тесей і Аріадна, призначене для молодіжної аудиторії.
— Повернися на корабель і приготуйтесь рушати в дорогу. А коли посутеніє, пильно дослухайтесь, доки з Рівнини Ареса пролунає виклик. Я тричі покличу на ім’я наймолодшого сина Фрікса і нехай на цей знак «Арго» попливе до другого берега.
— Якщо повернуся живий і цілий із Золотим Руном до Ахайї, вдень і вночі пам’ятатиму, що це завдяки Медеї побачив я Іолк, моє рідне місто.
А коли казав так, наче очима душі побачив кам’яні мури Іолку та царський палац, де чекала його матір, а Медеї видалося, що з кожним сказаним словом він оддаляється від неї, відходить назавжди.
— Пам’ятай. Якщо здалека дійде до мене звістка, що ти забув ім’я Медеї, вишлю до Іолку посланця — подмух вітру чи птаха, що сяде у твоєму мегароні гостем непроханим і нагадає тобі про твою невірність.
— Можеш бути певна, що я прославлю ім’я твоє у всій Ахайї. Чоловіки і жінки віддаватимуть тобі почесті, наче богині. А коли б ти сама завітала до Іолку, оточеного пагорбами та багатого пасовищами і стадами, будеш прийнята як цариця. і сама застелиш шлюбне ложе і ніхто вже нас не розлучить до смерті.
— Поклянися, — сказала Медея.
Ясон неспокійно глянув на неї. У цю мить зрозумів, що на його дорозі стало кохання, невідворотне, як вироки Прях Життя; кров відпливла від обличчя до серця, щоки зблідли і стерпли руки. «Так, певне, почуваються людина, тонучи» — пробігла думка рештками тями.
— Клянуся, — шепнув.
— А тепер іди. Невдовзі світатиме. Я ще багато чого маю приготувати. Йди.
…Темними вулицями Аї, критими галереями, вузькими переходами і тісними брамами прослизала якась закутана у серпанок постать, прямуючи в напрямку Рівнини Ареса. Коли врешті дісталася гаю у святинному окрузі, тривожно роздивилася, а впевнившись, що ніхто її не переслідує, відкинула серпанок.
Це була Медея.
Мала на собі одіж весільну, дорогим камінням гаптовану, драконами та місяцями вишиту, сріблястий завій-серпанок на голові, але без черевиків, босоніж утекла з царського палацу, щоб легше вибратися із городу.
Обережно зійшла на берег і стала в тіні високого ясена.
По той бік ріки миготів ряд вогнищ, на тлі яких чорніла нава ахейців.
На «Арго» ніхто тої ночі не спав. Всі сиділи на палубі, вдивляючись у Велику Ведмедицю та Оріон, і ніколи ще рідні краї не здавалися їм такими далекими, як у цю мить. Панувала повна тиша, довкола не чути було ні людського голосу, ні собачого гавкоту, лише у пристані варварів, у гирлі Фасію, дико билися серця корсарів, непевних, що принесе їм доля.
Далеко, з другого берега долинув крик:
— Фронтіс… Фронтіс… Фронтіс…
Сини Фрікса пізнали голос Медеї, — і Ясон його пізнав.
— Елелею, іо, іо, — відповів Фронтіс бойовим закликом ахейців.
Аргонавти поквапом зайняли місця і вхопилися за весла, які занурили у воду, намагаючись якомога частіше ними змахувати. Медея, стоячи під ясенем, бачила, як нава повільно та безшелесно підпливає до неї. Ще корабель не дістався берега, а вже Ясон зістрибнув із борту та побіг до неї. За ним сини Фрікса.
Але Медея наблизилась до «Арго» і впала навколішки.
— Доведеться вам забрати мене з собою, бо тут загрожує мені погибель неминуча. Дістанете Золоте Руно і скарби з Аресової святині, але ти, Ясоне, мусиш присягнути перед товаришами своїми, що не покинеш мене, — адже я заради тебе зрадила рідну землю і найближчих своїх.
На це Ясон обійняв Медею і поважно мовив:
— Хай Матір-Земля і Зевс будуть мені свідками, що введу тебе до свого дому дружиною, як тільки припливемо до Еллади, — і ніколи не покину.
Те сказавши, простяг правицю, а, коли Медея подала йому руку, міцно її стис, і так вони стояли якийсь час злучені на знак того, що збережуть вірність одне одному.
Перед святинею Ареса, де ріс Зелений Дуб із повішеним на ньому Золотим Руном, вдень і вночі пильнувала сторожа із сотні мужів, усі в хрустких панцирах, наче Стоголовий Змій, що кільцем опоясував скарбницю царя колхів.
Медея і Ясон тихо ступали по траві, непомітні в тіні тисів та мирту, коли замерехтіла їм золота луска Стоголової Варти. Медея сховала Ясона у найчорнішій гущі дерев, а сама виринула з тіні і, стоячи у місячному сяйві, почала наспівувати.
Не збереглися слова пісні, що нею Медея заклинала світ довкола себе. Обходячи святиню, ступала боса, наспівуючи та розприскуючи зі золотого флакончика таємничу росу з п’янким ароматом. Коли підійшла до Дуба, перший вартовий заступив їй дорогу, але вона, далі наспівуючи, приснула йому в очі присипляючу рідину; у цю мить на обличчі воїна-змія розлився вираз блаженства та зачарування, він опустив меча і повільно опустився на землю біля ніг чаклунки. Медея описувала все вужчі кола, все тісніше обплітала святиню смугою соку з колхідського крокусу, наспівуючи все ту ж пронизливу мелодію, аж доки Стоголова Варта не лягла на землю, занурившись у напівсон.