Слiди на дорозi
- Автор: Ананьєв Валерій
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-194-299-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Слiди на дорозi». Краткое содержание книги:
Книга містить близько сотні QR-кодів, що забезпечать читачеві повний ефект присутності та дозволять пережити унікальний досвід — побачити фото та відео реальних подій та артефактів із фронту.
Для кого книжка «Сліди на дорозі»
Це був перший і останній раз, коли я був присутній на похоронах.
По приїзду в бригаду мені вартувало дуже великих зусиль, щоб не підійти до свого колишнього ротного і не розмастити його безхарактерну фізіономію по стіні. Через його слюнтяйство я не побачив батька, коли він ще був живий. Я йому так жодного разу нічого й не сказав з цього приводу.
Проте я усвідомив, як багато зла може зробити проста слабкість, бездіяльність або байдужість.
У той період в армії дійсно багато чого змінилось. Усі солдати виконали програму зі стрибків, а це була велика рідкість, тому що в пріоритеті завжди були інтереси офіцерів. Тепер ми щоденно займалися тактикою, інженерною справою, стріляниною, водінням, вивчали міни. Я тримав автомат у руках щодня, крім вихідних, які тепер були регулярно, а не як захоче Пузатий чи Руде Опудало. У результаті з піднятою зарплатою і робочим днем, який тепер закінчувався чітко о п’ятій вечора, я знову задумався над кар’єрою військового.
Та й у новому колективі я знайшов багато приємних людей. Не можу сказати, що ми були друзями, але хоча би спілкувалися та інколи проводили разом час після служби. Для мене це був серйозний прогрес. Усі наші командири взводів були молодими спортивними хлопцями у званні лейтенантів.
У 2012 році у мене були навчання один раз, а в 2013-му — їх було близько п’яти. Рахунок моїх стрибків уже пішов на другий десяток. Кілька разів стрибав із літака, що набагато крутіше гелікоптера. Коли вистрибуєш на швидкості двісті п’ятдесят кілометрів на годину, вітер задуває в усі щілини так, що відчуваєш себе голим.
Тепер у мене був постійний доступ до моєї нової машини. Я майже щодня з ранку до вечора порався з нею, регулярно їздив. Я все ще був дуже поганим механіком, але тепер у мене хоча би була можливість переймати досвід у тих, хто працював поруч зі мною. Не скажу, що я був дуже старанним працівником, скоріше — навпаки. Перший рік в армії все-таки дуже вплинув на мене, особливо на моє ставлення до роботи. Проте на всіх навчаннях я сам водив свою машину, іноді сам, а іноді з чиєюсь допомогою виправляв поломки, а деякі речі навіть знав краще за інших. Щоправда, такого було небагато.
Я все ще мріяв потрапити на війну. Влітку мені навіть допомогли вийти на людей, які за гроші допомагали потрапити у списки миротворців. Послуга коштувала три тисячі доларів. Зібравши з усіх охочих по триста баксів, «надавачі послуги» зникли в невідомому напрямку.
Це був хороший підготовчий рік… підготовчий до війни. Я мріяв потрапити на війну, і я потрапив. Але, на жаль, не в чужій країні.
Частина третя:
«Надія»
«Якщо в ім’я ідеалу людині доводиться робити підлості, то ціна цьому ідеалу — лайно.»