Долі та фурії
- Автор: Грофф Лорен
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-727-964-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Долі та фурії». Краткое содержание книги:
В центрі сюжету — життя успішного драматурга Ланселота «Лотто» і його коханої дружини Матильди, яка усе життя провела в тіні чоловіка. Дія роману розгортається у Нью-Йорку впродовж двадцяти п’яти років. Але одного дня стає зрозуміло, що самозакоханий геній Лотто — лише маріонетка в руках своєї дружини. Зовні ідеальний шлюб іде тріщинами: повага поступається місцем брехні, кохання —інтригам.
А потім було Різдво. Омела звисала з люстри в коридорі, перила, обвиті гірляндами з канадської ялини, запах кориці, печених яблук. Ланселот стояв біля підніжжя сходів, усміхаючись своєму грубуватому відображенню, і зав’язував краватку. Дивлячись на нього, думав він, ніхто не здогадався б, наскільки цей рік пошарпав його. Він страждав, але все витримав і зміцнів. Можливо, подумав він, став навіть привабливішим. Із чоловіками таке трапляється — старіючи, вони стають красивішими. Жінки просто старіють. Бідна Матильда з її гофрованим лобом. За двадцять років вона буде зовсім сива, а все її обличчя вкриється зморшками. О, але вона все ще буде вродливою, подумав він, відданий їй цілком.
Почувся звук двигуна, він визирнув і побачив, як темно-зелений «Ягуар» з’їжджає з дороги на гравій серед голих вишневих дерев.
— Вони вже тут, — гукнув він Матильді нагору.
Він усміхався: вже кілька місяців він не бачився із сестрою, Елізабет і їхніми прийомними близнюками. Цікаво, чи сподобаються їм гойдалка-черепаха та гойдалка-сова, які вирізав для них дивакуватий тесля, що відлюдьком жив у місцевих диких нетрях. Сова нагадувала переляканого школяра, а черепаха, здавалося, ніяк не дожує якихось гірких корінців. О, як йому хотілося підхопити на руки цю дітлашню, яка була схожа на жменю газованих бульбашок, що вирвалися на волю з пляшки спрайту. Як втішала його присутність сестри. Від радісного збудження він аж піднімався навшпиньки.
Та раптом він побачив, що з-під миски з м’ятними коржиками на черешневому столику в передпокої виглядає краєчок газети. Дивно. Зазвичай у Матильди скрізь ідеальний порядок. Все в будинку завжди лежить на своєму місці. Він одсунув миску, щоб глянути, що там. Ноги йому підкосилися.
Зернисте фото Лео Сена, який сором’язливо усміхався. А під портретом невеличка стаття.
Перспективний британський композитор потонув біля острова Нова Шотландія. Трагедія. Такий талант. Ітон і Оксфорд. Молодий скрипаль-віртуоз. Відомий своїми агармонійними, глибоко емоційними творами. Самотній. Його оплакують батьки й спільнота. Цитати відомих композиторів. Лео був відоміший, аніж думав Ланселот.
Те, що лишилося несказаним, було несила витримати. Іще один провал. Ось є людина, і ось раптом її немає. Лео плавав у занадто холодній воді. Грудень, сильні зворотні течії, бризки над бурхливими хвилями, що миттєво замерзають і перетворюються на крижані кульки. Він уявив, як холодна чорна вода вдаряє в тіло, здригнувся. Усе це було не те.
Він мусив глибоко дихати, щоб утриматися на ногах. Ухопився за стіл, розплющив очі й побачив своє біле обличчя у дзеркалі.
А над своїм лівим плечем він угледів Матильду вгорі на сходах. Вона спостерігала за ним. Вона не усміхалася, мала рішучий вигляд й у своєму червоному платті була схожа на клинок. Мляве грудневе світло просочувалося крізь вікно над нею й огортало її плечі.
На кухні відчинилися двері, і в задній частині будинку почулися дитячі голоси, які гукали дядька Лотто, Рейчел вигукнула «Привіт?!», радісно загавкав собака, Елізабет жартівливо посигналила, Рейчел і Елізабет почали м’яко сперечатися, а Ланселот і його дружина все дивилися одне на одного в дзеркалі. А потім Матильда зробила один крок униз, другий, і на її обличчя повернулася її звична легка посмішка.
— Щасливого Різдва! — весело вигукнула вона глибоким чистим голосом.
Він одсахнувся, наче доторкнувся до гарячої плити, а вона все не зводила з нього погляду в дзеркалі, повільно, повільно спускаючись.
6
Можна хоча б мені почитати те, що ви написали з Лео? — запитала Матильда якось уночі в ліжку.
— Можливо, — відповів Ланселот, перекотився на неї зверху й поклав руки на її сорочку.
Трохи згодом, коли пірнула під простирадла, а потім випірнула, розпашіла від його жару, вона спитала:
— Можливо — значить, що я можу прочитати?
— М, — м’яко сказав він, — я ненавиджу свою невдачу.
— Тобто ні?
— Тобто ні.
— Добре, — сказала вона.
Проте наступного дня він мусив їхати до міста на зустріч зі своїм агентом, і вона піднялася в його орлине гніздо під самим дахом будинку, де всюди валялися аркуші паперу і стояли чашки з-під кави, порослі мохом, всілася за його ноутбук і прочитала все, що було в папці з файлами.