Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
Оповідач застиг у драматичній позі й почекав.
— Із таким репертуаром він випробовує удачу, — пробурмотів я до Сильви. — Цитадель же просто на вершечку цього пагорба.
Але вона нічого не чула, а тільки не зводила очей з маленької кулі голограми. Я бачив, що вона легенько хитається.
От лайно.
Я схопив її за руку, але вона роздратовано скинула її.
— Квелла теж глянула чорновбраному жерцеві у колючі гагатові очі й побачила, що він говорив правду, що він був людиною свого слова. Тоді вона глянула на револьвер у руці, а потім знову на того чоловіка. І сказала, тоді ти фанатик, і вже нічого не навчишся — і вистрілила йому в обличчя.
Ще один постріл, і кульку голограми залило яскраво-червоним. Великий план рознесеного обличчя жерця. Оплески й вигуки в натовпі. Оповідач перечекав їх зі скромною усмішкою. Поруч зі мною Сильва стрепенулася, ніби щойно прокинулась. Оповідач усміхався.
— А тоді, друзі мої, ви, певно, можете уявити, що миловидна юна повія була щиро вдячна своїй рятівниці. І коли натовп забрав геть тіло другого жерця, вона запросила Квеллу додому, де… — Оповідач знову прибрав руки з пульта й обійняв себе руками. Він театрально здригнувся й потер плечі долонями. — Але боюся, що вже справді стало надто холодно, і хіба можна продовжувати…
Серед нових голосних протестів я взяв Сильву за руку й повів її геть. Вона кілька кроків нічого не казала, тоді розгублено глянула на оповідача, а тоді на мене.
— Я ніколи не бувала на Шарії, — сказала вона здивовано.
— Ні, і я закладаюся, що він теж не бував, — я пильно глянув їй у вічі. — І Квеллі точно ніколи не довелося. Але байка з цього виходить цікава, це точно.
Розділ п'ятнадцятий
Я приніс пачку одноразових телефонів, які дістав у вуличного продавця на пристані, і використав один з них, щоб подзвонити Ласло. Його голос пробивався крізь частоти разом із шурхотом глушилок і протиглушилок, що наповнював ефір над Новим Хоко, наче смог якихось земних міст початку тисячоліття. Портовий гамір теж не дуже мені допомагав. Я міцно притис телефон до вуха.
— Балакай голосніше, — сказав я йому.
— …сказав, що вона й досі не настільки одужала, щоб використовувати мережу?
— Каже, що ні, але тримається добре. Слухай, ми розставили сліди. Можеш уже готуватися зустріти дуже розлюченого Курумаю, що загрюкає в твої двері сьогодні ввечері. Починай продумувати алібі.
— Хто, я?
Я мимохіть усміхнувся.
— То як, того Ковача не видно?
Я не розчув його відповідь, бо шипіння й перешкоди раптом загусли й стали між нами, мов ліс.
— Повтори?
— …сьогодні вранці, сказав, що бачив учора «Черепків» коло Шопрона, а з ними якісь незнайомі морди, що скидал… дуже швидко на південь. Мабуть, будуть тут надвечір чи коли.
— Гаразд. Коли Ковач таки з’явиться, стережіться. Той гімнюк небезпечний. Сидіть тихенько. Очі на сканери.
— Буде зроблено, — довга, запорошена статикою пауза. — Слухай, Мікі, ти ж там добре про неї дбаєш?
Я пирхнув.
— Ні, я зараз зніму з неї скальп і продам усю пам’ять якомусь інфоскладу. А ти як думав?
— Я знаю, ти… Ще одна хвиля перешкод розчинила його голос. — …бо як ні, то краще доправ її до когось, хто зможе допомогти.
— Ага, ми працюємо над цим.
— …Міллспорт?
Я відповів, лиш здогадуючись, про що він спитав.
— Не знаю. Принаймні, поки що ні.
— Якщо буде треба, дядьку… — його голос затухав, забитий відстанню і спотворений глушилками. — …все, що зможеш.
— Ласе, ти пропадаєш. Мені пора йти.
— …канери, Мікі.
— Ти теж. Поговоримо згодом.
Я перервав зв’язок, прибрав телефон від вуха й зважив його в руці. Довго дивився у відкрите море. Тоді витягнув з кишені новий телефон і набрав інший номер, якому вже сповнилося кілька десятиліть.
Як і більшість міст на Світі Гарлана, Текітомура чіплялася до країв гірського масиву, що стояв по пояс в океані. Місця під забудову було обмаль. Десь у той час, як Земля налаштувалася увійти в плейстоценовий льодовиковий період, Світ Гарлана, здається, постраждав від різкої переміни клімату в протилежному напрямі. Полярні шапки розтанули до жалюгідних понівечених залишків, а океани піднялися й затопили всі континенти маленької планети, окрім двох. Далі були масові вимирання, серед яких і доволі перспективної раси ікластих жителів берегів, котрі, як на це вказують викопні докази, просунулися були до кам’яних знарядь, вогню й релігії, заснованої на заплутаному гравітаційному балеті трьох супутників Світу Гарлана.