Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
Підчас бою під Батогом Радзівіл, що мав у розпорядженні численну литовську армію, був у не надто приязних взаєминах з Польщею, і отже - тоді була одинока добра нагода для гетьмана притягнути на свою сторону волоського господаря Лупула, що був Радзівіловим зятем.
Намічений гетьманом шлюб Тимоша з дочкою Лупула - це не якась хвилева примха, як це стараються пояснити деякі історики. Саме у своїх далекосяжних державницьких замірах гетьман у подружжі Тимоша з Лупулівною бачив, одиноку розв'язку тривких добросусідських взаємин з Лупулом, розв'язку, скріплену посагом для України - Волощиною. Була це отже єдина можливість на постійно зв'язати спільними інтересами Волощину з Україною, а покищо на час війни з Польщею забезпечити собі ліве крило протипольського фронту.
Батіг незвичайно допоміг задумам гетьмана. Хмельницький простояв ще короткий час під Кам'янцем, забавляючися облогою, а насправді ж вів дипломатичні переговори з господарем. Хмельницький, не штурмуючи Кам'янця, вернувся назад і розпустив змобілізоване військо по домах.
Ясно, що тут гетьмана зустрічають закиди, чому не використав жахливої паніки в Польщі та не рушив на захід, ставлячи, - як задумував, - граничні стовпи над Вислою. Та причиною повороту гетьмана була подія, що на довгий час спинила всі бойові дії і пересунула здійснювання державницьких плянів гетьмана в незнане майбутнє.
Це була пошесть, чорна смерть, "mors nigra", що тоді ширилася по всій Східній Европі з нестримною скорістю. Найбільше лютувала тоді ця пошесть на Покутті, в Галичині, Холмщині, на Волині й на Поділлі. По містах залишалося ледве по кільканадцятеро живих людей, села вилюднювалися дочиста.
Серед таких обставин гетьман не міг тримати великого війська вкупі. Він мусів спиняти пошесть, заборонюючи мандрівки населення, що то, втікаючи перед смертю, переносило пошесть у незаражені ще околиці.
Татари скоро покинули Україну і втекли на Крим, польське посполите рушення розбіглося. Поки не зникне пошесть, не було й гадки про якунебудь бойову дію. Завмерло все життя, відтяглося завершення державницьких плянів гетьмана.
Всевладно панувала чорна смерть.
Шведський король Карл Ґустав (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VIІ, 1663)
Висновки й завваження. Каліновський, укріплюючи табір над річкою, звернув фронт до Богу. Хмельницький наближався з другої сторони річки, то ж Каліновський був переконаний, що гетьман так розгорне свої сили, щоб перейти річку та приступом взяти польський табір. Це, згідно з міркуваннями Каліновського, було б можливе лише тоді, коли б Хмельницький справді мав намір розпочати бій. Та польські старшини схилялися до думки, що до бою не прийде, бо українські сили слабі. Вони гадали, що самим табором спинять похід Тимоша на Волощину.
Згодом, довідавшись про злуку козацьких і ординських сил, прийшли до переконання, що бій неминучий. Але вони вважали свої становища дуже догідними, бо річка Бог незвичайно утруднювала б козацький наступ.
Поляки чомусь не думали про те, що Хмельницький зможе оточити польський табір та що вирішний бій відбудеться власне не від сторони річки. Тому не забезпечили табору ні від Ладижина, ні від гори Батога сторожовими відділами, ні не подбали й про відповідну розвідку, що могла б була повідомити Каліновського про справжні сили Хмельницького.
Одночасно ж Хмельницький наближається з ясно окресленим пляном. Гетьман навіть і не думає наступати від сторони річки. Він зразу застосовує маневр оточування. Одне українське крило боєм в'яже поляків від Ладижина, друге - від Батога. Головні вирішальні сили стоять у центрі - на горбах у лісі й чекають відповідного моменту, щоб вступити в бойову дію.
Таке діяння крилами дуже відтяжує головні українські сили. Поляки кидають кінні полки на фронт від Ладижина, а піхотні частини на другу сторону - від Батога, залишаючи центр табору майже без жодної бойової охорони. Каліновський не сподівався, що козацька піхота є вже на задах його табору. Він був певний, що Хмельницький не рішиться переходити Богу на очах польського війська, а найвразливішим місцем уважав саме відтинок фронту від Ладижина, кудою вів шлях у Польщу або на Кам'янець. Захоплення цього фронту козацькими силами було б відтяло поляків від очікуваної допомоги польських полків і можливо від єдиного шляху відступу з-під Батога. Тому Каліновський звернув бачну увагу на цей фронт, вислав туди велику частину польських кінних сил, а тим послабив центр табору, даючи Тимошеві нагоду легко здобути перемогу.