Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Аж раптом Джейк побачив троянду, що росла зі свого острівця пурпурової трави, дуже близько до того місця, де він упав. Серце закалатало так сильно, що ледь не вистрибнуло з грудей. Джейк, хитаючись, подався до неї, не зважаючи на хвилі болю, що з кожним кроком піднімалися від щиколотки. І впав перед трояндою на коліна, неначе прочанин — перед вівтарем. З широко розплющеними очима нахилився вперед.
Звичайна собі троянда. Звичайнісінька. А трава…
Трава не була пурпуровою. Так, на пагінцях подекуди виднілися червоні бризки, та колір був нормальний — зелений. Трохи далі, на іншому острівці трави, Джейк побачив краплі синього кольору. А розложистий кущ реп'яхів праворуч був забризканий і червоним, і жовтим. За кущем хтось накидав охайну купку спрацьованих балончиків з–під фарби. На етикетках стояла назва виробника — Glidden Spread Satin.
Та й по всьому. Просто бризки фарби. А ти, очманілий, понапридумував тут…
Дурня якась.
Джейк міг відрізнити те, що бачив тоді, від побаченого зараз.
— Маскування, — прошепотів він. — Я ж не дурний. Все було тут. Та воно й досі тут.
Голова помалу прояснювалася, і він знову відчув рівну гармонійну енергію цього місця. Хор голосів нікуди не зник, продовжував звучати так само мелодійно, як і раніше, хоч тепер був якийсь невиразний і наче долинав здалеку. Глянувши на купу битої цегли й старих уламків тиньку, Джейк побачив у ній ледь помітне обличчя. Обличчя жінки зі шрамом на лобі.
— Еллі? — пробурмотів Джейк. — Тебе звуть Еллі?
Відповіді не було. Обличччя зникло. Перед ним знову була
лише неприваблива купа цегли й тиньку.
Він перевів погляд на троянду. Розжарений червоний колір язиків полум'я в печі змінився, став тьмяним, рожевим у крапинку. Квітка була дуже гарна, але недосконала. Деякі пелюстки позакручувалися, їхні краї стали сухі й неживі. Ця троянда була не з тих дбайливо вирощених квіток, які він бачив у квіткових магазинах. Вона дика, подумав Джейк.
— Ти така гарна, — сказав він і знову простягнув руку, щоб торкнутися її.
І хоча вітру не було, троянда гойднулася в його бік. На якусь мить кінчики його пальців торкнулися її пелюсток, гладеньких, оксамитових і навдивовижу сповнених життя, а хор голосів, здавалося, зазвучав гучніше.
— Трояндо, ти хвора?
Відповіді, ясна річ, не було. Коли Джейкові пальці відірвалися від блідо–рожевого бутона, квітка знову гойднулася і залишилася такою, як була — тихою і всіма забутою красунею, що виросла на бур'яні, забризканому фарбою.
«А хіба троянди цвітуть навесні? — здивувався Джейк. Хіба що дикі. А чого б це дика троянда росла на пустирі? І якщо вже вона тут виросла, то де інші?»
Він ще трохи постояв навкарачки, поки не зрозумів, що може увесь день (або й цілісіньке життя) так дивитися на троянду, а до розгадки таємниці так і не наблизиться. На якусь мить йому пощастило побачити її справжньою, і не тільки її, а й усе інше в цьому Богом забутому засміченому куточку міста. Він бачив її неприкритою, без маски. І хотів побачити ще раз, але одного бажання, вочевидь, було замало.
Час повертатися додому.
Неподалік валялися дві його книжки з «Мангеттенського ресторану «Пожива для розуму»», і поки Джейк їх підбирав, з–поміж сторінок «Чарлі Чух–Чуха» на куці пагони бур'яну вислизнув яскравий срібний предмет. Перепрошуючи свою щиколотку, Джейк нахилився по нього. Хор голосів неначе зітхнув і заспівав голосніше, а потім знову став ледь чутним бурмотінням.
— Отже, це теж було насправді, — пробурмотів він і провів великим пальцем по тупих виступах ключа і примітивних зазубринах у формі клина. На неглибоких вигинах ближче до кінця третьої зазубрини палець ковзнув швидше. Джейк запхав ключ глибоко в праву передню кишеню штанів і пошкутильгав до паркану.
Там примірився було перелізти на той бік, аж раптом у голові спалахнула жахлива думка.
Троянда! А що, як хтось прийде й зірве її?
З вуст хлопчика від переляку зірвався притлумлений стогін. Джейк повернувся і насилу відшукав троянду очима, бо на неї вже набігла глибока тінь від будинку, що стояв неподалік. Крихітна рожева цятка в пітьмі, вразлива, гарна і самотня.
Я не можу її залишити… я маю її охороняти!
І тут у його свідомості пролунав голос. То був точно голос чоловіка, якого Джейк зустрів на придорожній станції в тому дивному іншому житті. Ніхто її не зірве. І жоден вандал не розтопче її підбором черевика, бо каламутний вандалів погляд не зможе витримати її краси. Небезпеки немає. Троянда сама може захиститися від таких загроз.