Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]

— Злочинець? — не повірила. — І вбив двох?

— Ударом ножа в спину, — ствердив Бобрьонок. Він спеціально повторив це, бо мав точно визначену мету: розвінчати Валбіцина в очах жінки й примусити її допомогти їм.

— О-о! — вигукнула в розпачі. — А такий зовні добропорядний. Певно, він хотів і мене…

— Так, — вставив від себе Мишко, — мабуть, саме з цією метою він і проник до вашого дому.

Як не дивно, а цей здогад остаточно впевнив жінку у злочинних планах Валбіцина, і вона запитала нараз зовсім спокійно, немов і не заламувала щойно руки у відчаї:

— Що я маю зробити?

— Отак би давно… — пробуркотів під ніс Бобрьонок і поцікавився: — Де він переховується?

— У погребі.

— А вхід до погреба?

— Ляда в передпокої.

— Озброєний?

— Я бачила, як він поклав до піджака мого чоловіка пістолет.

— Переодягнувся і наказав спалити свій одяг?

— Так. Він почав вимагати в мене інший одяг, а що я могла вчинити проти озброєного чоловіка!

Це була зовсім нова версія стосунків фрау Штрюбінг з Валбіциним, видно, остаточно зорієнтувалася і зрозуміла, що тепер йому нічим не допоможеш. Отже, і продасть Валбіцина з легкою душею. Зрештою, це влаштовувало Бобрьонка, і він наказав:

— Ми вдвох зайдемо разом до передпокою. Ви відчините ляду й покличете його. Заспокоїте й таке інше. Зрозуміло?

Фрау Штрюбінг кивнула й тильним боком долоні обтерла ще вологі щоки.

— Свиня! — мовила твердо. — Яка свиня! А я нічого не запідозрила. Жінки взагалі такі довірливі й безпомічні…

Дивлячись на неї, ніяк не можна було повірити в це, та Бобрьонок не став нічого доводити фрау Штрюбінг. Легко підштовхнув жінку в напрямі садиби й пішов слідом, поправивши автомат на плечі.

Фрау Штрюбінг потягнула на себе ляду, й вона пішла легко, без скрипу — була акуратно змащена. Бобрьонок зайняв позицію ліворуч од жінки: Валбіцин, виходячи, обов’язково підставив би йому спину. За крок, попід самою стіною, втиснувся у вузький проміжок між диваном і шафою Мохнюк. Тримав пістолет, готовий будь-якої секунди звалити Валбіцина.

— Виходь, — сказала фрау Штрюбінг, — все спокійно.

— Чого він хотів? — запитав Валбіцин глухо.

— Дурниці, ортсгрупенляйтер сказав, щоб ми сховали від росіян продукти.

— Що ж, це правильно. — Валбіцин присвітив кишеньковим ліхтариком і почав підніматися сходами. — В селі спокійно? Немає червоних?

Бобрьонок дочекався, поки Валбіцин зовсім висунеться з вузького отвору, й сильним ударом звалив його. З протилежного боку передпокою стрибнув Мохнюк, вони заломили Валбіцину руки за спину й зв’язали їх. Майор витягнув з внутрішньої кишені піджака ТТ Толкунова, намацав там же акуратно складені папери, подав Мохнюкові.

— Вони, — побіжно передивився той, — найсекретніші документи “Цепеліна”.

Валбіцин лежав, незручно підібгавши під себе ноги, люто дивився на Мохнюка. Просичав з ненавистю російською: