Емма

— Так — виключно зі своєї волі та за власним бажанням; полковник і місіс Кемпбелл гадають, що вона чинить цілком правильно, вони якраз і хотіли їй це порекомендувати; вони особливо наполягають на тому, щоб Джейн потрапила до клімату, в якому вона народилася, оскільки останнім часом нездужала.

— Я занепокоєна цією новиною. Гадаю, що вони вчинили розважливо. Але ж місіс Діксон неодмінно розчарується — і дуже сильно. Наскільки я розумію, місіс Діксон не така вже й красуня; її, мабуть, аж ніяк не можна порівняти з міс Ферфакс.

— Так, звичайно ж, не можна. Дуже вдячна вам за комплімент, але так воно й є. Тут ніякого порівняння. Міс Кемпбелл завжди була зовсім непоказною — але надзвичайно елегантною і приємною.

— Та ото ж, а як же без цього!

— Бідолаха Джейн сильно застудилася! Ще аж сьомого листопада, я вам про це прочитаю, і відтоді так повністю і не одужала. Щось ця застуда надовго до неї причепилась, еге ж? Раніш вона про це не згадувала, бо не хотіла нас тривожити. Це так на неї схоже! Така повага з її боку! Однак вона ще настільки хвора, що її приятелі Кемпбелли гадають, що краще їй поїхати додому і побути в сприятливому для себе кліматі; вони не сумніваються, що три-чотири місяці перебування в Гайбері її повністю вилікують — якщо вона нездужає, то їй дійсно краще приїхати сюди, ніж вирушати до Ірландії. Ніхто не піклуватиметься про неї так, як ми.

— Мені здається, що це найліпше рішення, яке тільки можна придумати.

— Отож, як ви дізнаєтеся з листа Джейн, вона має приїхати до нас наступної п'ятниці чи суботи, а Кемпбелли вирушають до Холліхеда наступного понеділка. Так несподівано! Можете уявити собі, люба міс Вудхаус, яке сум'яття я зараз відчуваю! От якби не її хвороба — боюсь, що вона схудла і виглядає дуже погано. Мушу вам розповісти, яка неприємність трапилася зі мною через її хворобу. Знаєте, я завжди навмисне перечитую листи від Джейн до того, як прочитати їх матусі, побоюючись, що в них буде щось таке, від чого вона може засмутитися. Джейн сама попрохала, щоб я так робила, і я завжди так роблю: отож і сьогодні почала з того, що вжила попереджувальних заходів; але тільки-но дійшла до того місця, де вона згадує про свою хворобу, я перелякано вигукнула: «О Боже! Бідолашна Джейн захворіла!» Моя ж матуся, уважно за мною слідкуючи, добре це розчула і дуже засмутилася. Однак, коли я прочитала далі, то виявилося, що не все так погано, як мені видалося на початку; наразі ж я змальовую їй цю хворобу як настільки несерйозну, що вона нею майже не переймається. І як я могла так схибити і втратити обережність! Якщо Джейн швидко не одужає, то ми покличемо містера Перрі. Грошей не пошкодуємо; і хоча він бере небагато і так любить Джейн, що — смію сказати — не захоче брати за лікування ніяких грошей узагалі, ми йому цього не дозволимо, ви ж знаєте. Йому ж треба годувати жінку і дітей, тому не можна допускати, щоб він марно витрачав свій час. А тепер, після того, як я коротко розповіла про те, що пише Джейн, звернімося до її листа; впевнена, що вона розповість про себе набагато краще, ніж це зробила за неї я.