Привид Чорного острова

— Чом тремтиш? Лихоманка б'є? — запитав Олесь.

— Ні. Ти… ти страшний.

— От і маєш. Чо' я страшний?

— А ми бачили все. Ми бачили, як ти бився з привидом. Ти сильніший за нього. Коли ти вдруге гепнув ним об палубу — іскри так і посипалися. Ми поховалися, бо гадали, що наша яхта піде на дно.

Олесь обняв радиста.

— Не слід мене боятися.

У радіограмі на ім'я Олеся повідомлялося, що танкер уже наближається до Чорного острова — за годину має бути біля нього.

— Дякую, друже, — обняв Олесь радиста за плечі.

— Мені пощастило. Ти росіянин, а мого батька на фронті врятували російські солдати. Я все життя мріяв зробити щось корисне для російської людини…

— Як тебе звати?

— Дік Грей.

— Дякую, Дік.

Дік підійшов до радіорубки. До Олеся поспішали Том і довготелесий матрос. Вони потиснули йому руку й допитувалися, як це насмілився він битися з привидом. Коли сонце підбилося ще трохи, на обрії з'явилися знайомі обриси танкера «Полтавець». Олесь не стримався: він вигукнув «ура!» й, підхопивши Мері на руки, почав кружляти з нею по палубі.