ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Ось дивіться, Костянтине Олександровичу! Ридан нахиляється над кліткою і уважно розглядає в ній собаку. Той відповідає таким самим уважним поглядом і обережно помахує хвостом. Собака як собака. Тільки на голові помітно кільцевий шрам, який майже заріс шерстю. Ридан відчиняє дверцята, пестить собаку і водночас обмацує шрам — слід операції.
— Ну, Жучко, як ти себе почуваєш? Можеш вийти погуляти.
Він виймає з кишені халата жменю дрібних сухариків, дає тварині понюхати і з’їсти кілька штук, потім кидає один сухарик якомога далі, другий підкидає вгору. І все стежить за собакою, за його рухами.
Нарешті, професор задоволено оглядає співробітників.
— Так здоровий? Як вважаєте, Андрію Андрійовичу?
— Здоровий, — відповідає похмурий чоловік. — Двадцять шість днів після операції. Ось подивіться, це номер сто восьмий. — Він подає Риданові книгу, де записані щоденні спостереження за собакою: вага, температура, кількість з’їденої їжі і т. д.
— Не хочу ніяких записів. Здоровий — і прекрасно. Скільки у вас отаких «жучок» вийшло?
— Зараз десять, — відповідає один з молодих аспірантів.
Другий додає впевнено:
— Тепер усі будуть такі! Ридан рішуче встає.
— Ну, спасибі, друзі. Виходить, техніка операції освоєна. Що ж, давайте приступимо до досліду.
За годину вони почали цей чудовий дослід, якому судилося прогриміти на весь медичний світ. Складна операція, блискуче розроблена співробітниками інституту, полягала в тому, щоб проникнути в глиб мозку тварини. Треба було розрізати череп, оголити великі півкулі і підняти мозок так, щоб показалася сама основа його — «сірий бугор» і гіпофіз. Потім знов укласти півкулі на своє місце і загоїти завдані рани.
Перші спроби виконати таку операцію здавалися безнадійними. Тварини гинули. В кращому разі вони жили кілька днів паралізовані або втрачали які-небудь життєво важливі функції. Але люди не здавалися. Вони шукали причин важких поразок і усували їх. Точне знання анатомії, мистецтво оператора, винахідливість фізіолога, техніка — все було мобілізовано. Тварини почали видужувати. Нарешті з’явилися «жучки», які навіть не хворіли після операції. Це було те, чого чекав Ридан. Тепер він приступив до задуманого досліду.
Собаку, приспаного ефіром, поклали на операційний стіл. Спеціальні затискачі схоплюють і фіксують у певному положенні його голову.
Люди в халатах і масках діють швидко і точно. Кожен добре знає роль.
Розрізано шкіру на голові. З лівого боку оголюється череп.
Тепер на голову опускається виблискуючий нікелем прилад.
Вмикається струм, і внутрішня частина приладу починає повільно повертатися. Дзижчить коліщатко циркулярної електропилки, вирізуючи овальний отвір у черепі.
Вибрано рідину, що заповнює вільні порожнини мозку. Від цього мозок стає менший і починає відставати од черепа, як зерно сухого горіха від шкаралупи.
Наркотизатор повертає голову собаки потилицею вниз. Мозок відділяється від свого ложа. Невеликий натиск тупим інструментом — і оголюється сіра бугриста поверхня, пронизана пульсуючими судинами; в самій глибині зяючого тайника мозку темніє гіпофіз — маленька залоза, яка регулює ріст тварини і виконує багато інших ще не відомих функцій.
— Готово!
Ридан теж готовий. У нього в руці пінцет, що стискає маленьку, завбільшки з горошину, скляну кульку. Туди, в розкриту щілину мозку, в невелику впадину біля «сірого бугра», поблизу гіпофізу, професор кладе свою кульку.
— Є, опускайте, — наказує він. Кришка черепа обережно закривається. Операцію закінчено. Зашито шкіру на голові. Кулька лишається в мозку.
Собаку переносять в іншу кімнату. Тут він прокинеться від наркозу, тут їстиме, питиме, чекатиме своєї долі.
На операційний стіл кладуть другого собаку, потім третього… На десятому робота закінчується. П’ятьом з них закладено скляні кульки в ділянку «сірого бугра», а в решти тільки трохи піднято і знову опущено на місце мозок. Ці п’ять — контрольні. Тепер буде видно, як позначиться на здоров’ї собак подразнення, викликане тиском скляної кульки в одному пункті центральної нервової системи. А на контрольних собаках можна буде побачити, які явища викличе саме тільки хірургічне втручання.
У сусідній лабораторії теж кипить робота.
Тут собаки виступають як пацієнти зубного лікаря. Бормашина просвердлює дупло в зовсім здоровому зубі. Нерв оголений. Туди вкладають ватку, змочену краплею формаліну, потім замазують дупло цементом. Собаки йдуть конвейєром. Різниця тільки в тому, що одному закладають у зуб формалін, другому — кротонове масло, третьому — мозкову тканину, четвертому — миш’як, п’ятому — дифтерійний токсин, шостому — токсин стовбняка.