Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
Він набрав телефон прохідної будинку моди «Наталі» і запитав робочий номер головного стиліста фірми Юрія — того самого симпатичного молодика, з яким Кононову довелося познайомитися на похороні Марини Рубіної. Подзвонивши за потрібним номером, він після низки довгих гудків почув у трубці голос Юрія.
— Здрастуйте, Юро. Вас турбує Володимир, якщо пам’ятаєте, восьмого травня ми з вами зустрічалися на похороні Рубіної. Річ у тому, що мені терміново потрібна ваша допомога з одного питання, — почав Кононов, люб’язний і ґречний, як ніколи.
— Щось пов’язане з Мариною? Чи з її привидом? — розгублено запитав Юра, що був явно здивований проханням Кононова. Йому не доводилося чути збентежені голоси слідчих, що просять допомоги.
— Та ні, ви будете здивовані, але зараз я виступаю в ролі приватної особи.
— У такому разі, радо допоможу. З будь-якого питання, — відповів Юрій.
— Тоді, якщо можна, я під’їду до вас через кілька годин. Це не пізно?
— Ні, ні, — запротестував Юрій. — У нас сьогодні пробний виступ. Гадаю, ми сидітимемо тут допізна. І можу вас запевнити, я піду звідси останнім.
— Добре. Тоді до зустрічі, — сказав Кононов.
Тепер відступати було нікуди. Імпровізований план зміни власного іміджу доведеться реалізувати. На це, звичайно, треба буде асигнувати кругленьку суму…
Кононов вертів у руках пачку банкнот і думав про те, як було би потішно, якби половина з них виявилася фальшивками. Аваладзе, мабуть, з глузду з’їхав би.
Спочатку Кононов захотів придбати кілька речей: строгий діловий костюм, шикарний вечірній костюм, три стильні сорочки, стільки ж краваток, дві пари туфель, комплект спідньої білизни, пояс, годинник, дипломат, і… транспортний засіб.
«Із транспортним засобом, щоправда, доведеться трохи почекати, а от решту речей можна було б придбати уже сьогодні, якби…» Якби Кононов мав смак і вмів вибирати. Але де? Не на базарі ж?
11 травня, 11.53
У мене був фоторобот, і я із задоволенням викликав на допит Осетинського.
Ляснули двері.
Але замість Осетинського, я побачив на порозі захеканого Пельша.
— Що сталося? — запитав я.
— Учора начальник був не в гуморі, піймав мене в коридорі за ґудзик, що от-от мав відірватися, покрутив його в руках і пообіцяв улаштувати мені перевірку трудової дисципліни. Я згадав і вирішив повернутися. А раптом прийде перевіряти?
— Тоді подивишся на нашого підопічного, — підморгнув я Пельшу.
Пельш фиркнув, мовляв, і не таке бачили.
11 травня, 12.06
Цього разу Михайло мав значно привабливіший вигляд. Тримався розкуто і вільно.
— Отже, Михайле, можу вас привітати, ви повністю звільняєтеся від підозр, оскільки з’явилися свідки, щоправда, трохи незвичні, але все-таки гідні поваги, що бачили, як у вашу машину залазив невідомий. Ви ж у той час були вдома. Гадаю, саме він і є вбивцею, який підкинув вам свій пістолет. Але, на думку наших експертів, у вашій квартирі, крім вас, був ще хтось, а хто — потрібно з’ясувати. Однак для початку я хотів би запитати про що ви говорили з паном Ходошем?
Михайло усміхнувся:
— За законом, як сказав мені Ходош, я можу не відповідати на ваше питання.
Гретинський був невиправний. Я скривився і сказав:
— Але…
— Але оскільки ми налагодили з вами стосунки, я з задоволенням переповім свою розмову з Ходошем. Але спершу ви маєте мені сказати, що з Наталею?
Цього питання я боявся найбільше. Сказати правду — означало б зруйнувати стосунки, про які говорив Гретинський. Збрехати — втратити можливість розпитати в нього, де можна знайти Наталю. Стиснувши зуби, я, якомога безтурботніше, сказав:
— З Наталею усе добре. Учора ввечері я їздив до неї додому і переконався в тому, що їй ніхто не загрожує, її ніхто не переслідує і вона спокійно входить у права спадкоємиці. Та й які можуть бути у неї проблеми, якщо ви сидите тут?
— Вам сподобалося у неї? Якої думки ви про дзеркало в передпокої?
«Хочеш мене перевірити? Перевіряй, будь ласка».
— Зізнаюся, я там не помітив ніякого дзеркала.
— Невже зняла, — здивувався Гретинський.
— Мабуть. Повернімося, однак, до більш нагальних питань. То що ви розповіли Ходошу?
— Нічого. Я сказав, що насправді нічого не підписував, що доказів проти мене недостатньо, і що він може не перейматися моїми проблемами.
— І все?
— І все. А про що мені з ним говорити? Здається, мій головний адвокат — ви.