Менше знаєш, краще спиш

До цих сепаратистів невдовзі приєдналися добровольці з Росії. Контрольовані державою російські ЗМІ зображували події у Східній Україні як кампанію захисту етнічних росіян від переслідувань українських нацистів, і потік брехливої інформації на російському телебаченні не вщухав. Відсторонення Януковича від влади подавалося не як повстання проти правителя-клептократа, а як переворот, здійснений українськими фашистами, схибленими на придушенні російськомовного населення. Серед таких брехливих репортажів, спрямованих на роздмухування націоналістичної істерії, була історія про трирічного хлопчика, нібито замордованого й розіп’ятого українськими вояками в Слов’янську; повідомлення про штучний підйом рівня річок Лопань і Харків, аби субмарини НАТО могли досягти Донецька; про скасування відзначення Дня Перемоги в Києві 9 травня й заміну його гей-парадом; про те, що українці припинили продавати хліб російськомовним громадянам, і про те, що український президент Петро Порошенко збирається зробити день народження Гітлера державним святом[294].

Таке висвітлення подій допомагало надихнути на добровільну участь у боротьбі тисячі російських ветеранів. Заклики приєднуватися до «Народного ополчення Донбасу» публікувалися в Інтернеті разом із українськими телефонними номерами для зв’язку. В Москві було відкрито призовний пункт. В оголошеннях, що з’являлися в соцмережах і на різних сайтах на підтримку ДНР і ЛНР, бажаючим стати добровольцями радили звертатися до московського офісу електронною поштою чи скайпом. В одній із об’яв говорилося: «Канал відкритий — армія полковника Стрєлкова в Слов’янську та народ Новоросії чекають на вашу допомогу, брати!»[295].

Призовні пункти було відкрито також у Воронежі та Брянську. Добровольців спрямовували до міста Шахти Ростовської області, поблизу українського кордону, де їх зустрічали та розквартировували. Після перевірки військових навичок добровольцям надавали проводирів, які переправляли їх через кордон безпечними коридорами[296].

Атмосферу на такій шахтинській базі описав Микола Мокроусов, один із авторів інтернет-видання «Знак»: «Майже всі, з ким я зустрічався в Шахтах і дорогою до Донецька, справляли приємне враження своєюї щирістю й самовідданістю — ці якості, що ми, жителі великих і малих міст, чомусь втратили. Показово, що біля перевалочної квартири в місті Шахти накопичився цілий автопарк із найрізноманітніших регіонів Росії. Були там машини з Курської області, з Москви, звісно, з Ростова, і навіть новенький джип із Ханти-Мансійського автономного округу. Весь цей транспорт стояв біля ґанку гуртожитку й використовувався для потреб добровольців»[297].