Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
- В загалі рок, - пояснила Ольга, потім схаменулася, що це слово навряд чи щось говорить місцевому жителю, і спробувала пояснити, що це таке, навіть наспівати для прикладу, але вийшло жахливо фальшиво і ні на що не схоже.
- Безнадійний випадок, - прокоментував блазень. - Народ не зрозуміє. Навіть професійні барди. Але все одно, звичайно, шкода. Знаєш що, дай-но мені все це добро, я з фахівцями пораджуся. Може, щось можна зробити.
- З якими фахівцями? - не зрозуміла Ольга.
- З магами, звичайно. Раз вони вміють кастовати блискавки, значить, електрика їм доступна. А якщо твій акумулятор вийде зарядити, прилад можна буде включити і всі твої касети переписати на кристали, щоб ти могла їх вільно слухати і не бігати кожен раз зі своїм акумулятором до Мафея або метра Істрана. А тепер краще я тобі руни покажу і піду додому, щось у мене настрій зовсім не робочий... сама поки повчися читати, а я прийду завтра. Я сьогодні теж, якщо чесно, не виспався...
Ользі здалося, що при цьому королівський блазень злегка спохмурнів, але все одно залишився чарівним. Бувають же на світі такі симпатичні хлопці...
- До речі, - вже від дверей нагадав Жак. - Азіль, дуже тебе попрошу, знайди дівчині що-небудь вдягти. Таке, щоб з нею можна було вийти на вулицю і ходити, не побоюючись, що за нами прив’яжеться натовп роззяв.
Тільки-но він пішов, Азіль сумлінно взялася за справу. Улюблені Ольгині джинси були забраковані відразу, її єдине плаття визнано кричуще аморальним, а спідниця - непристойно короткою, після чого Азіль відчинила перед нею власний гардероб. Ольга чесно вибрала собі сукню простіше і весь залишок дня провела, навчаючись її надягати і шнурувати, тому як «блискавки» тут ще не придумали. А ввечері Азіль кудись змилася і залишила її в суспільстві Елмарових слуг, книг і музичних кристалів. Оскільки книги читати Ольга поки не вміла, а слуги соромилися приставати до неї з розпитуваннями, вона послухала місцеву музику, потім у неї закінчилися сигарети, і засмутившись вона завалилася спати засвітло. Хоча музика виявилася місцями нічого...
***
Коли прийшов Жак, Азіль ще спала після своїх нічних прогулянок, а Ольга, якій нічого було курити, тихенько психувала в вітальні, намагаючись якось заспокоїти нерви одним з вподобаних музичних кристалів.
- Привіт, - життєрадісно виголосив з порога королівський блазень, легко кидаючи берет на стіл. - Як справи? Музичку слухаємо? І як подобається?
- Подобається, - кивнула Ольга. - А хто це співає?
- Це? - Жак чомусь відразу перестав посміхатися. - Це Ель Драко, золотий голос Містралії... Азіль хіба не розповіла, де у неї що записано?
- Розповіла. Тільки я не пам'ятаю, а руни читати ще погано виходить.
- Це нічого, навчишся... Знайоме платтячко, це Азіль тобі виділила зі свого витонченого плічка? Нічого, йде.
Це був явно комплімент, причому досить грубий, бо плаття виглядало на Ользі як на вішалці. У талії було нормально, а ось там, де у нормальних людей бувають груди, безнадійно висіло. І поділ був такої довжини, що з-під нього по ідеї повинні були витончено виднітися тільки щиколотки і туфельки, але, оскільки Ольга була трохи вище, ніж колишня господиня сукні, воно було їй трохи короткувате, і її ніжки, як у кози ріжки, жалібно визирали з-під подолу.
- А взуття тобі що, не знайшли? - продовжував Жак, уважно оглянувши її з голови до ніг. - не підеш же ти в капцях по місту, тим паче в цих. Ні, можна, звичайно, якщо хочеш, щоб над тобою все місто сміялось, але краще не треба. Та й холодно якось.
- Але у мене черевики... - розгубилася Ольга, уявивши собі, як вона буде виглядати в цій сукні і своїх улюблених ботах. Вона і так виглядала повним опудалом, хоч весь ранок силкувалася щось пристойне зробити на голові... Намагайся не намагайся, але зачіску люди роблять з волосся, і якщо його немає, то нічого і не створиш, крім дурного хвостика. Треба було ще перед від'їздом коротко постригтися, як збиралася, але тепер уже пізно шкодувати. Як завжди - якщо на горизонті з'являється хлопець, якого знаходиш цікавим, ти обов'язково або одягнена у що попало, або на голові щось типу «я у мами дурочка», або ще якась лажа ...
- Ці черевики не йдуть до сукні... А кросівки тим паче...
- Ні, люблю я цю жінку! - зітхнув королівський блазень, сідаючи на стілець верхи. - Я маю на увазі Азіль. Ну, якщо її чобітки на тебе не налізли, що цілком зрозуміло, невже не можна було знайти інший варіант? У неї що, служниць немає? Тепер я, як нахаба який, піду у цих служниць стріляти взуття. Їй простіше було б, це ж її служниці, а не мої! Ніколи не подумає головою, коли щось робить... До речі, що це в тебе на голові? Волосся пучком тільки войовниці носять. Розв'яжи і зроби косичку.