Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Гаррі не вірив своїм вухам. Невже це правда?

— Я, звісно, зрозумію, якщо ти захочеш залишитися з тіткою й дядьком, — сказав Сіріус. — Але... все ж... подумай... Тільки-но я відновлю свою репутацію.. . якщо ти забажаєш... мати інший дім...

У Гарріних грудях неначе щось вибухнуло.

— Що... я можу мешкати з вами? — вигукнув він, гупнувшись головою об якийсь камінь на стелі. — Залишити Дурслів?

— Я так і думав, що ти не захочеш, — почав виправдовуватися Сіріус. — Я розумію. Я просто думав...

— Що?! Та навпаки!.. — мовив Гаррі майже так само хрипко, як і Сіріус. — Я давно мрію покинути Дурслів! А ви маєте де жити? Я можу туди приїхати?

Сіріус зупинився і глянув на Гаррі. Снейпова голова заскородила по стелі, але Сіріус на те не зважав.

— Ти — за?! — перепитав Блек. — Справді?

— Та звичайно!

І Гаррі вперше побачив, як виснажене обличчя Сіріуса осяяла щира усмішка. Різниця була вражаюча, мовби крізь кістляву маску раптом прозирнула молодша років на десять особа. На якусь мить він став схожий на того чоловіка, що усміхався на весіллі Гарріних батьків.

Вони більше не промовили й слова аж до кінця тунелю. Криволапик вистрибнув перший. Мабуть, він натиснув лапою сучок на стовбурі, бо коли Люпин, Петіґру й Рон вилізли з тунелю, Верба їх не атакувала.

Сіріус проштовхнув Снейпа крізь отвір і пропустив поперед себе Гаррі й Герміону. Нарешті, всі вилізли з тунелю.

Довкола було темно, світло виднілося лише з далеких вікон замку. Вони мовчки рушили вперед. Петіґру й далі сопів і постогнував. А в Гарріній голові все аж гуло: він піде від Дурслів і житиме з Сіріусом Блеком, найкращим другом його батьків... Що станеться з Дурслями, коли він скаже, що житиме в злочинця, якого вони бачили по телевізору!

— Бодай один хибний крок... — погрозливо мовив Люпин. Його паличка й далі була націлена на Петіґру.

Вони мовчки йшли галявиною. Замкові вогні дедалі ближчали. Снейп химерно плинув перед Сіріусом. калатаючи об груди власним підборіддям.

Аж тут... У хмарах з'явився просвіт і на галявину впали їхні невиразні тіні. Усіх залило місячне світло.

Снейп наштовхнувся на Люпина, Петіґру й Рона, які раптово зупинилися. Сіріус завмер на місці, давши знак рукою Гаррі й Герміоні, щоб і вони не рухалися. Гаррі бачив Люпинів силует, що на мить застиг, а далі несамовито затіпався.

— О, Боже... — вжахнулася Герміона. — Він же не випив сьогодні зілля! Він небезпечний!

— Тікайте! — прошепотів Сіріус. — Негайно тікайте!

Але Гаррі тікати не міг, адже Рон був прикутий до Петіґру й Люпина. Він стрибнув уперед, але Сіріус обхопив його за груди і віджбурнув назад.

— Залиш це мені... ТІКАЙ!

Пролунало жахливе гарчання. Люпинова голова видовжувалася. Тіло теж. Плечі горбилися, обличчя й руки вкривалися шерстю. Руки ставали пазуристими лапами. Криволапик знову настовбурчився і позадкував...

Вовкулака припав до землі, клацнувши страшними щелепами. Сіріус раптово зник — замість нього постав величезний, як ведмідь, пес. Вовкулака вирвався з наручників... Пес схопив його за загривок і відтяг назад, подалі від Рона й Петіґру. Вони зчепилися щелепами, деручи один одного пазурями...

Гаррі приголомшено заціпенів. Прикипівши очима до сутички, він більше нічого не помічав. Його повернув до тями Герміонин вереск...

Петіґру стрибнув до чарівної палички Люпина, що лежала на землі. Рон з перев'язаною ногою не втримав рівноваги і впав. Щось ляснуло, спалахнуло... і Рон зомлів. Знову пролунав ляскіт... Криволапик злетів у повітря і безладно бухнувся додолу.

— Експеліармус! — заволав Гаррі, націливши на Петіґру свою чарівну паличку. Люпинова паличка відлетіла й зникла. — Не рухайся! — крикнув Гаррі і кинувся до нього.

Та було вже пізно. Петіґру встиг перевтілитися. Гаррі лише побачив, як його лисий щурячий хвіст прослизнув крізь наручники на обм'яклій Роновій руці, а тоді почув шелестіння в траві.

І тут тишу пронизало виття й ошаліле гарчання. Гаррі озирнувся — вовкулака тікав до лісу...

— Сіріусе, він зник! Петіґру перевтілився! — закричав Гаррі.

Сіріус стікав кров'ю. Його писок і спина були в глибоких ранах, але з Гарріними словами він знову зірвався на ноги й помчав — гупання його лап поступово віддалялося і врешті затихло.

Гаррі й Герміона підбігли до Рона.

— Що він йому зробив? — прошепотіла Герміона. Ронові очі були приплющені. Він лежав з роззявленим ротом. Був живий — вони чули його дихання, але, здавалося, нікого не впізнавав.

— Я не знаю. — Гаррі у відчаї роззирнувся. Блек з Люпином зникли... з ними не було нікого, крім Снейпа, що й досі непритомно висів у повітрі.

— Треба, мабуть, доправити їх до замку і комусь розповісти, — сказав Гаррі, відкидаючи з очей волосся. Він намагався зібратися з думками. — Що ж, ходімо...

Але тут з пітьми долинуло зболене скавчання пса...

— Сіріус.. — Гаррі пильно вдивлявся у темряву.

Він на мить завагався: Ронові вони зараз нічим не зарадять, а Блек, судячи з усього, потрапив у біду...

Гаррі кинувся бігти, Герміона за ним. Скавчання долинало десь від озера. Вони помчали туди. Гаррі летів як навіжений, і не розумів, чому його мовби охоплює якийсь холод...