Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Врешті-решт в обстановці напруженого, та все ж спокою полуботківці надвечір стали здавати зброю солдатам полку ім. Б. Хмельницького293. Лише до «Арсеналу» було відправлено 14 возів, наповнених конфіскованою зброєю294.

Тим часом по місту стали поширюватись чутки про намір приєднатися до полуботківців більшовиків і солдатів 3-го авіапарку. Виконком Ради робітничих депутатів на прохання комітету РСДРП(б) у зверненні до населення запевнив, що будь-якої участі у повстанні полуботківців більшовики не брали, а, навпаки, разом з іншими партіями і організаціями вживали заходів до локалізації подій295.

Вночі кірасири, що охороняли Сирецькі табори, здійснили трус у полуботківців, вилучили 5 кулеметів і значну кількість револьверів296, пограбували особисті речі.

Вранці у редакційній статті «Ганебна брехня і контрреволюційна агітація «більшовицької газети «Голос социал-демократа» повідомлялося: «Незважаючи на те, що Київським комітетом РСДРП більшовиків з самого початку було ясно і визначено заявлено, що він ніякого відношення не мав і не має до виступу «полуботківців», незважаючи на те, що більшовики брали участь в складанні і редагуванні відомої відозви до населення м. Києва, яке закликало до заспокоєння, і дали свій підпис, темними елементами розпускаються і підтримуються ганебні чутки, що всім рухом «полуботківців» керують більшовики.

Особливе поширення ці чутки одержали серед юнкерів шкіл прапорщиків, серед яких в цьому напрямку ведеться найзавзятіша агітація.

Ця контрреволюційна агітація темних особистостей вже отримала відповідну оцінку з боку Бюро Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету робітничих і солдатських депутатів і Виконавч. Комітету Всеросійської Ради селянських депутатів в його «Відозві до всих громадян», яке закінчується закликом «Не піддавайтесь на темну гру провокаторів».

Темна гра провокаторів — до цього ми нічого не хочемо додати!»297.

Поширення чуток щодо причетності більшовиків до повстання полуботківців було доповнене і посилене кампанією звинувачення їх у діях на користь країн австро-німецького блоку.

Проте виявляла себе і дія інших факторів. Так, член Київського комітету РСДРП(б) М. Майоров пізніше навів досить цікавий факт: «Коли полуботківці були вже оточені на Сирці і військові частини за наказом штабу КВО розпочали наступ на Грушки, повсталі солдати в пошуках виходу послали своїх представників до більшовиків, прохаючи допомоги у них і висловлюючи свою згоду віддатися в повне їх розпорядження»298. Але об’єктивно більшовики мало чим могли зарадити справі. «Ми тоді не думали піднімати повстання негайно проти влади, — веде далі М. Майоров. — По-перше, не було достатніх об’єктивних умов, і, крім того, покладатись на полуботківців, поскільки це не були революційні солдати, а переважно дезертири, які не хотіли йти на фронт, було б занадто легковажно. Полуботківці готові були визнати себе не лише українцями, але й китайцями, аби тільки не йти на фронт. Ми вирішили відповісти на їх запрошення, приславши до них свого представника, який радив їм відмовитись від повстання, оскільки Рада їх зрадила Штабу; ми їм обіцяли взяти на себе зобов’язання надати їм сприяння шляхом вимоги від Штабу не застосовувати до них репресій. Цим, по-перше, ми показали Штабу, що солдати звертаються до нас, як до єдиної партії, яка захищає інтереси солдатської маси, і що ми користуємось великою популярністю серед цих мас, і, врешті-решт, що повстанця «може бути ліквідоване, якщо Штаб прийме нашу пропозицію»299. В аналогічному плані змальовував взаємини полуботківців з більшовиками і М. Грушевський300.