Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920

Десь по півночі впала до нашого приміщення польська патруля і забрала з собою сот. Головінського та майора Лянґа враз з їхніми клунками. Зчинився переполох — де й куди їх повели ніччю та щей з речами? Пішли в рух різні припущення і до самого ранку майже ніхто не спав. В день, дебати, що з нами станеться — продовжувались. До мене підійшов сотник Гриць Сенечко з ось такою порадою: «Виривай брате звідси якнайскорше, сотника Головінського й майора Лянґа поляки вже спрятали і ніхто не знає, що з ними сталося, те саме жде й тебе. Ви ж були вищими комендантами і на вас полюють. Наша роля скінчена, ми вже не армія, а полонені, віддані на ласку й неласку ворога. В таборі поширилась чутка, що сьогодні після обіду має відійти наш транспорт десь на захід в глиб Польщі. Якщо це правда, так тоді треба тобі десь скритись і ніччю видістатися з табору на волю». По тих словах він відійшов, а я остав з важкими думками, що й як робити?

Поголоска про від’їзд нашого транспорту в глиб Польщі показалась правдивою. О годині 10-тій перед полуднем прийшов до нас з таборової команди сержант, а з ним канцелярист, галицький полонений, що ніс течку з паперами. Сержант проголосив остентаційно, що сьогодні о 2-гій годині після обіду має відійти 1-ший транспорт галицьких старшин на захід, до місця призначення та почав відчитувати з поодиноких лист імена старшин, призначених до цього транспорту, між якими було й моє прізвище. Під час цього відчитування приступив до мене той галицький полонений-канцелярист і представився як підх. Березовський з команди двірця в Рудках. Цим знайомством я дуже втішився і попросив його таки зараз, щоб допоміг мені в утечі з табору, бо я вже є на списку до виїзду. Підх. Березовський зрозумів мій поспіх і відповів коротко, що попробує, хоч це трудна справа, бо є заряджене в таборі гостре поготівля. З тим він відійшов разом з сержантом. За якої пів години підхорунжий прийшов знову до нас з двома польськими вояками і відчитав з записки прізвища 4-ох старшин, що мають негайно з’явитись у команді табору, подаючи при цьому й моє прізвище. Переходячи попри табір денікінців, він задержав мене й моментально відчинив двері та казав скоро бігти на 1-ший поверх і там чекати на нього, а сам пішов дальше за ескортованими старшинами. Опинившись на 1-шому поверсі я став помалу ходити по коридорі, заглядаючи час від часу крізь вікна. Полонені денікінці виходили з кімнат і входили, не звертаючи уваги на мене. По якімсь часі прибіг задиханий і поденервований підхорунжий та приніс стару стрілецьку блюзу й позичену у денікінського поручника таборову посвідку на свобідний вихід поза брами табору. Я скоро переодягнувся, взяв з подякую принесену мені посвідку та спитав, що маю дальше робити? Підхорунжий підвів мене до вікна і показав два виходи з табору — головний і побічний. Я маю з посвідкою йти до побічного, а він вийде головним і в парку за табором маємо оба зійтись. Згідно з цим пляном я подавсь до побічного виходу, виказавсь перед дижурними постами таборовою посвідкою на ім’я денікінського поручника і мене пропущено поза табір. За хвилину долучив до мене в парку підхорунжий Березовський і ми умовились, що для обопільної безпеки він піде наперед, а я кількадесят кроків за ним. Так ми зайшли на Ринок, завернули в бічну вуличку й увійшли до помешкання незнайомої пані, що жила зі своєю шестилітньою донечкою в одній кімнаті з кухнею. Тут підхорунжий залишив мене й заявив, що мусить скоро вертатися до табору, бо там будуть його потребувати, а відтак думає зайти до українського комітету шукати для мене цивільного убрання та якогось сталого пристановища. Я щиро подякував за його ризиковну поміч у моїй утечі та просив, щоб він взяв собі на пам’ятку мій наплечник, в якому містився мій військовий дорібок.