Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
— Що потребуєш, пресвітлий царю?
— Не потребую нічого, тільки перевіряю пищалку.
— Ми в кожну хвилину готові служити тобі…
Далі старший перевірив гаманця. Вийняв золотого, а замість нього з’явився другий. І скільки грошей парубок не брав, завжди з’являлися нові золоті.
— Ну, браття, це нам у житті придасться. Тепер у нас таке багатство, якого не має ніхто у світі.
І почали вони жити добре, в достатку. Сміливо виходили на полювання до Страшного лісу, завжди щасливо поверталися додому.
Звірина і птиця в лісі повеселіла, бо освободилася від прокляття. Доки управляв лісом панчук-чортик, живе було немов мертвим.
Молодшому брату докучило довго сидіти дома. Каже він старшим:
— Що мені з того, що я дома? Хочу великого світа видіти, хочу помандрувати.
Наповнив молодший кишені золотими і рушив у дорогу. Брати його не зупиняють:
— Іди, увидиш світу та й нам розповіш, де бував, що чував, що діється по чужих країнах.
Ходить з села до села, з міста до міста, блукає по лісах, по пустинях.
Одного разу молодший брат попав до столичного міста, в якому жив цар. Зупинився в гостиниці. Тут познайомився з різними панами. Питають його пани:
— Звідки ти, легіню?
— Звідти і звідти, здалека.
— Як у вас люди живуть? Які у вас порядки?
— Так і так… А у вас що нового?
— Нічого великого. Може, поцікавишся царською дочкою. Вона мудра і дуже хитра. Вона така картярка, якої світ не видів. З ким сяде за стіл бити карти, від того все виграє, до копійки.
Царська дочка зацікавила хлопця. «Спробую пограти з нею в карти. Не думаю, щоб обіграла до останньої копійки».
Порадився сам з собою, рішив повернутися додому за чарівним гаманцем.
Брати не пускають молодшого з дому:
— Сиди собі! Досить ти намандрувався, світу навидався.
— Але я задумав грати в карти з тою хитрою царівною, що наймудріша у світі.
— Ей, неборе, не зв’язуйся з царями. Не бери гаманця з собою. Може біда пригодитися.
Але хлопець не слухає старших. Взяв свого чарівного гаманця, відкло-нився і прямою дорогою пішов до столичного міста, в якому проживав цар. Найняв собі квартиру, довідується про всілякі новини. Зустрічається з різними молодиками, з старшими людьми. Всі скаржаться на царівну, що обіграла їх до копійки.
Пробув у столичному місті місяць, наслухався новин, а потім з’явився пограти з царською донькою в карти.
Вартові впустили його до царського двору.
Сів за стіл з царівною. А та дивується: «Як думає грати, коли не має грошей?» Адже сюди привозили гроші цілими возами. А царівна стільки грошей набралася, що кожного року новий банк будували.
Та сісти за стіл з хлопцем сіла. Бо такий був порядок — з кожним бажаючим мусила грати. Першим ділом познайомилися:
— Я такий і такий.
— Що хочеш?
— Хочу грати в карти…
Дівчина оглянула хлопця з голови до ніг, дивується:
— Якими грішми будеш грати? Через кілька хвилин програєш все, що маєш. На додаток ще й буком по хребту дістанеш.
Почали грати. Хлопець весь час програє золоті. Царівна горне їх рукою до себе, а він тут кладе нові. Грають, грають, грають ніч і день, навіть їсти їм приносять до карт. Слуги згортають гроші до кошиків, несуть їх до банку.
Дівчина дивується: «Звідки в хлопця стільки золотих? Я від нього вже виграла віз золота, а він кладе та кладе гроші на стіл». Почала боятися: «З цим я ніколи не закінчу гри». І вирішила вчинити перерву, щоб пригостити хлопця. Наказала покласти на стіл багато смачних страв, міцних напоїв. Як тільки наївся, як тільки вина напився, задрімав, заснув твердо. А царівна дала в той час змайструвати точно такого гаманця, як мав хлопець. І підмінила — хлопців чарівний викрала, а замість нього сунула до кишені фальшивого.
Хлопець пробудився, знову давай за карти. Та недовго грали. Поклав на стіл золотого, відчинив гаманця, а там пусто.
«А що сталося?» — думає собі. А принцеса кричить:
— Чого стоїш? Клади гроші!
Та він не мав що покласти.
Добре набила царівна хлопця і викопкала геть. Ще нікого так радо і з таким смаком не дубасила.
Вийшов хлопець за ворота таким битим, що ледве ноги волочив за собою. А що міг, неборак, чинити?
«Іду додому, — думає собі.— Візьму чарівну шапку і сторицею відплачу за кривду!»
І поспішив додому.
— Чого ти такий засмучений, зажурений? — брати питають молодшого.
— Так і так! — признався. — Царівна мене нагодувала, і напоїла, викрала чудесного гаманця.
— А що тепер думаєш робити?
— Візьму чарівну шапку і буду бити її, доки не поверне гаманця.