Пригоди Синдбада мореплавця
- Автор: Лесьмян Болеслав
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-066-603-227-5
- Переводчик: Віктор Дмитрук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Синдбада мореплавця». Краткое содержание книги:
— Свіжесенькі! Таких сардинок ти точно ніде не їв. Я наказую приправляти їх лавровим листом та гвоздикою, щоб таким чином оживити й зробити гострішим нудотний смак олії.
— Найдобірніші! — вигукнув я, вдаючи, що ковтаю одну за одною уявні сардинки.
— Не церемонься, чоловіче недобрий, і візьми ще, хоча б кілька.
— Вже не можу, справді не можу! — відмовлявся я надзвичайно ввічливо.
— Ти робиш мені кривду і прикрість! — викрикнув товстун. — Візьми хоча б оцю одну, що лежить збоку, так гарненько скупана в олії, і сріблясто поблискує товстеньким черевцем, у якому якраз стирчить самотня й така приваблива гвоздичка, наче показує, що саме із цього місця варто цей делікатес починати.
— Візьму тоді ще цю одну за умови, що то вже остання.
Коли я їв вказану мені товстуном сардинку, він знову плеснув у долоні й повернув голову до дверей.
— Калебасе, — закричав він, — подай-но нам миттю дві чашки бульйону з паштетиками.
— Я страшенно люблю бульйон, — промовив я.
— Ну то пий, поки гарячий, але обережно, щоби губ не попік.
— Паштетики… чудові! — сказав я, вдаючи захват.
— Правда ж? — закричав товстун, хухаючи і ворушачи кругло розкритими губами, так, наче смачно боровся з надто гарячим паштетиком. — Це паштетики за моїм власним рецептом. В їхній духмяній і паркій середині є трішечки рябчика, сама дрібка каплуна, наперсточок мозку і золотистий кусочок волового шпику. І то справді чудова мить, коли оті з різних місць узяті м’ясива й жирочки увійдуть між собою в мовчазне порозуміння, щоби спільно створити єдиний і неподільний делікатес! Рябчик позичить смаку від каплуна, каплун — від мозку, аж нарешті всі три просякнуть проникаючим наскрізь шпиком, щоб набухнути й підготуватися до останнього танення на шляхетному піднебінні очікуваного гостя!
Кожне слово товстуна аж до болю збуджувало мій голод і апетит. Я, однак, вирішив до кінця грати обрану роль в надії, що товстун зжалиться нарешті наді мною і пригостить хоча б одною справжньою стравою.
А тимчасом я повинен був поїдати уявні страви, які нам подавав уявний Калебас. Було тих страв без ліку, так що під кінець я зовсім збився з рахунку.
Настала нарешті хвилина, коли товстун наказав подати вино і десерт. Уявний Калебас негайно виконав це розпорядження.
— Стіл прогинається під пляшками з вином, — сказав товстун, показуючи пусту поверхню столу. — Чи ти добрий знавець вин?
— Аякже, — відповів я.
— Дозволь тоді, чоловіче вибагливий, щоб я до країв наповнив твій келих оцим винцем з Папужих Островів, які відзначаються тим, що немає на них жодної папуги, а лиш найдобірніші сорти винограду.
Я вдав, що схопив у руки наповнений келих і припав до нього вустами.
— Бачу, що ти одним духом усе вихилив; дозволь, я тобі доллю.
— Я не хочу перебрати в питті міру, — відповів я, усміхаючись, — бо хоч і маю міцну голову, однак вино може в голові зашуміти, а тоді… я не відповідаю за власні вчинки.
— Не ухиляйся від пиття, чоловіче обачливий! — закричав товстун. — Скільки вина в головах, стільки правди і в словах! Або, якщо хочеш: скільки в череві вина, настільки й душа міцна! Пий хоробро, як ти козак добрий! Поки дихає душа, повну чарку не лишай!
І знову подав мені неіснуючий келих, наповнений вином, якого не було.
Я почав вихиляти келих за келихом, аж нарешті прибрав такий вигляд, наче сп’янів. Я підвівся зі стільця і нестійкою ходою, хитаючись на всі боки, наблизився до товстуна. Голод і злість аж трусили моїм тілом. Я вирішив покарати чудернацького і безжального господаря.
— Назвав би я тебе ослом, якби ти не був схожий на кабана, — сказав я, вдаючи белькіт п’яного і поплескуючи його долонею по пухкеньких підборіддях.
Товстун швиденько відсунувся від мене.
— Бачу, що напився ти не на жарт, чоловіче нерозважний! — вигукнув він з удаваною посмішкою.
— Налий мені ще чарку! — ревнув я, хитаючись наче п’яний.
— Досить вже вина, досить! — крикнув товстун. — Ти вже добре перебрав.
— В такому разі я сам собі келих наповню! — відповів я ображеним тоном і зробив рукою над столом такий рух, наче наповнював келих. Після чого наповнений таким чином келих я вихилив до дна.
— Чоловіче невиправний! — закричав товстун. — Та ж я гадаю, що ти ледве на ногах тримаєшся! Скажи мені принаймні, які ти штучки по-п’яному виправляєш?
— Б’ю! — відказав я.
— Б’єш? — запитав товстун, помітно перелякавшись.