Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
В каламутній воді передо мною миготіли обривки водоростей і дрібнесенькі частки піску та грязі. Дна взагалі не було. Підо мною могла бути глибина і метр, і три метри, все одно я нічого не бачила, крім густого жовтого туману, в якому несподівано виникали біля самого обличчя то пасма цистозири на вершині каменя, що хвилями розвівалися, то ніжний купол медузи. Але і водорості, і медузи, і камені здавались блідими брудно-жовтими привидами. Далі від берега стало трошки прозоріше, проте, крім зграйки якихось дрібних рибок, ніхто не попадався мені на очі.
Я вже поверталася назад, коли прямо перед моєю маскою майнуло довге змієвидне тіло риби. Я мимоволі відсахнулася, а зляканий сарган вилетів з води і, шабельним клином блиснувши на сонці, зник у каламутних хвилях. Я пропливла кілька разів, сподіваючись зустріти ще сарганів, але так нікого і не знайшла.
Можна спокійно продовжувати роботу, поки не стихне хвиля і хоч трохи прозорішою стане вода. Серед безхребетних, привезених із Єнішар, було дивне створіння, в якому не відразу можна було вгадати краба. Це була макроподія — краб-фаланга. Її панцир схожий на клубочок брудно-жовтих водоростей, забитих мулом. Із клубка стирчали довгі і тонкі членисті ніжки-стебельця. Я озброїлась великою піпеткою з резинового грушею і довго морочилась, змиваючи мул і грязюку з панцира макроподи. Вона вийшла з душу майже така ж брудна і кудлата, як і була. Дещо з обростань на її тілі мені вдалося віддерти пінцетом, але більша частина ніби складала одне ціле з панциром. Я ще не бачила такого зарослого краба.
Краб-фаланга.
Все це зовсім не випадково. Мені розповів наш приятель Олег, як линяла макроподія у нього в акваріумі. Вона досить спритно і швидко скинула панцир і витягнула з старої шкурки тонкі ноги. Днів через два, коли новий панцир остаточно ще не затвердів, макроподія зайнялася маскуванням свого худого тіла. Вона підбирала з дна акваріума всілякі рослинні кусочки і спритно встромляла їх у панцир. Їй здалося не досить цих прикрас, і макроподія доповнила свій наряд, зірвавши декілька маленьких галузок живої цистозири. Дуже скоро вона знову перетворилась у брудний клубочок, невидимий на фоні водоростей і піску.
Пізніше, коли панцир зовсім затвердів і водорості прижилися на ньому, піднявшись пишним кущиком, гідроїди покрили і водорості, і панцир між ними; потім усе забили частки піску і мулу. Маскіровка була закінчена до наступного линяння.
Коли макроподія стоїть на дні, злегка похитуючись на тонких ніжках серед лісу водоростей, вона практично стає невидимкою.
Наша макроподія не виявляла бажання линяти, скільки ми її не держали. Взагалі краби починають линяти в момент, коли вони підростають і старий панцир стає їм тісний, як стає тісною одежа людині, що гладшає. Тоді відбувається ось що: панцир лопається і розходиться по шву, який з'єднує спинну його частину з хвостовими сегментами. Він трохи піднімається, як кришка в коробці, і в цю щілину краб вилазить, поволі витягуючи ноги з старих чохлів.
Новий панцир, у який одягся щойно злинялий краб, ще зовсім м'який, і краб починає бурхливо рости в ньому, поки через кілька днів не закінчиться процес затвердіння нового панцира. До наступного линяння краб у розмірах не збільшується.
Линяння — процес складний, і краби часом гинуть при цьому, не маючи сил звільнитися від старого одягу. Особливо часто це трапляється в неволі, коли умови утримання не цілком відповідають умовам на волі. Щойно злинялий краб — легка здобич для ворогів. Тому ракоподібні під час линяння намагаються сховатися в яке-небудь затишне місце, під камінь або в розколину.
У мене зібралося чимало кам'яних крабів. Я хочу привезти їх у Москву для акваріумів в інституті і для тих з моїх знайомих, у яких є час морочитись із розведенням морської води з купованих хімікаліїв. Краби — нечупари; коли їх годуєш, вони розкидають і розщипують корм, вода псується, і треба її міняти. Я знайшла чудовий вихід із становища: пересаджую кам'яних крабів для годівлі в окремий акваріум, а після обіду — назад у їхнє помешкання. В результаті щоденного пересаджування півдюжини великих крабів, у мене виробився точний і машинальний жест, яким я беру їх за спинки, уникаючи загрозливих клешень. Але, як пишуть дресирувальники-професіонали, недбалість і самовпевненість у поводженні з звірами часто була причиною загибелі приборкувачів. Я стала самовпевнена і необачна. Майже не дивлячись в акваріум, опускала руку до краба і хапала його за спинку.