Куди залітають лиш орли
- Автор: Маклин Алистер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Максим Стріха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Куди залітають лиш орли». Краткое содержание книги:
Все ще не приходячи до тями, капрал ступив до полковника Крамера, став навколішки поруч і почав торсати його за плече: спершу з належною пошаною, а далі — затято й щосили. Але згодом зрозумів, що так можна будити полковника аж до ранку.
Потім капрал помітив, що всі чоловіки без кітелів, а рукава у всіх, зокрема й у Анни-Марі, закасано аж до плеча. Він уважно оглянув золоту вітальню, його погляд упав на тацю із слоїками та шприцами. Капрал умить усе зрозумів і вибіг з вітальні.
Шаффер прив'язав кінець нейлонової линви до спинки залізного ліжка, перевірив, чи міцний вузол, підняв віконну раму й почав опускати у вікно линву, втомленими очима оглядаючи долину. Далеко в кінці села померхле згарище позначало місце, де колись була залізнична станція. Ближче світили вогні сільських осель. А якраз під собою, трохи праворуч од вікна, Шаффер помітив чотирьох солдатів з чотирма собаками — Крамер не кидав слів на вітер, говорячи, що варту подвоєно. Видно їх було досить чітко, і Шаффер, поглянувши вгору, відразу ж збагнув чому. Місяць знову виплив з-за хмар, і тепер навколо нього була аж надто велика прогалина чистого неба.
— Боюсь, що я почуватимуся за вікном трохи незатишно, босе, — поскаржився Шаффер. — До того ж там у долині в них ціла псарня.
— Якщо вони навіть наведуть на це вікно всі свої прожектори, — відрубав Сміт, — це вже не матиме значення. Тепер у нас немає вибору. Швидше!
Шаффер сумно кивнув головою, переліз через підвіконня, схопився за линву й на хвильку завмер, бо цієї миті зі східного крила замку долинув звук вибуху.
— Перший, — задоволено відзначив він. — Це з вази для дрезденських фруктів чи з дрезденської фруктової вази — не знаю, як воно там правильно. Сподіваюся, що зараз ніхто не сидить на унітазі в сусідній вбиральні.
Невдоволений Сміт саме збирався поквапити його, та Шаффер уже зник. Якихось п'ятнадцять футів линви — і він уже стояв на даху горішньої станції. Сміт незграбно переліз через підвіконня, намотав линву навколо зап'ястка правої руки, схопився за линву лівою й поглянув на Мері. Та підбадьорливо всміхнулася, але впевненість зникла з її обличчя, щойно вона перевела погляд на трьох чоловіків, вишикуваних обличчям до стіни. Щоправда, Карнебі-Джонс також стежив за ними, але зброю він тримав так, наче вона могла щомиті вирватися й покусати його.
Сміт приєднався до Шаффера на даху станції. Обидва пригиналися, щоб їх не помітили знизу. Футів на десять від стіни поверхня даху була рівна, а далі круто йшла вниз під кутом десь градусів тридцять. Сміт задумливо озирнувся довкола й промовив:
— Не варто повторювати тієї вистави, яку ми влаштували тут минулого разу. Треба вбити скобу в стіну. Або в дах. Щоб можна було прив'язати до неї линву.
— Не треба нічого вбивати. Погляньте! — Розгорнувши руками сніг, Шаффер показав на міцні металеві грати, що захищали скляні плафони, крізь які світло падало в приміщення станції. — Ці грати пречудово нас витримають!
Він щосили смикнув за один із залізних прутів. Той не зрушив з місця. Сміт ухопився за прута лівою рукою, і вони потягли вдвох. Наслідок той самий. Шаффер задоволено всміхнувся і прив'язав линву до ґрат спеціальним вузлом. Сміт сів на дах і потягнувся рукою до линви. Шаффер обережно, але твердо перехопив його руку.
— Ні, вам не варто. — Шаффер показав на просяклу кров'ю пов'язку. — Заробите свого «Хреста Вікторії» іншим разом. А цей буде мій.
Він скинув з плечей ранця, дістався до зламу даху, вхопився за линву й поповз схилом униз. Біля краю даху загальмував і дуже обережно зазирнув за пруг.
Він був просто над одним з канатів. Футів за двісті під ним, тепер трохи ліворуч, вартові з собаками поспішали заметеною глибоким снігом стежкою до брами замку. Шаффер зрозумів, що всіх стягують на боротьбу з пожежею й на пошуки тих, хто її спричинив. З цього він зробив висновок, що землю під вікнами радіорубки вже дослідили й не знайшли там нічого, крім незайманого снігу…
Він обернувся й поглянув угору. Вартового на зубцях не було. Цього Шаффер і сподівався: адже немає сенсу чекати на ворога ззовні, коли він, за всіма ознаками, діє всередині.
Шаффер сповз іще дюймів на шість і перехилився через край даху. Цієї хвилини для нього важили тільки дві речі: чи є в приміщенні варта і, коли є, чи зможе він, тримаючись однією рукою за линву, другою застрелити з пістолета вартового? Цього Шаффер не був певен. На тренуваннях його вчили майже всього, але й там не могли передбачити, що йому знадобляться навички повітряного акробата. В роті у нього пересохло. Серце, здавалося, ось-ось вискочить з грудей. Він зазирнув у приміщення станції.