Останнє літо

Ідучи позаду, Синцов помітив те, чого не можна було не помітити, дивлячись їй у спину: що стан у неї — кращого не буває, і коли йде попереду, то їй можна дати двадцять років. «Хоч насправді, мабуть, старша за мене, — подумав Синцов, згадавши вродливе, але не таке вже й молоде обличчя жінки. — Років тридцять п’ять, не менше…»

Серпілін перші сто кроків ішов мовчки, а потім, скоса глянувши на Синцова, що, як і належить, трохи відстав од начальства, запросив його цим поглядом іти поруч з ним і сказав:

— Повернімось до розмови. Як з дорученнями: є чи нема?

Синцов відповів, що доручення є: наказано зайти в топографічне управління Генштабу й одержати там нові аркуші карт.

— Які аркуші?

Синцов назвав літери аркушів, які він мав одержати, і Серпілін усміхнувся: все одне до одного — аркуші карт, які мав одержати Синцов, теж говорили про майбутній наступ.

— Якщо маєш доручення, — мовчки ступивши кілька кроків, сказав Серпілін, — зробимо так: зараз їдь у своїх справах, а завтра о дев’ятій прибудеш сюди по відповідь на листи, вже готовий у дорогу… Як гадаєте, Ольго Іванівно, на скільки мене зараз головний терапевт затримає?

— Не можу вам цього доповісти, Федоре Федоровичу, — обернувшись, але не вповільнюючи ходи, відповіла жінка. — Гадаю, що вам для головного терапевта часу шкодувати не треба. Скільки протримає — стільки й протримає, аби вам на користь.

Сказала й пішла далі.

— Товаришу командуючий, дозвольте звернутися в особистій справі, — попросив Синцов, зміркувавши, що йти до головного корпусу лишається всього кілька хвилин, а побалакати з Серпіліним краще до того, як він напише листи в армію.

— Ну що ж, звертайся, — весело, як майже все, що він говорив цього ранку, дозволив Серпілін. — Тим більше добрі вісті з діючої армії в стольний град Москву привіз; царі тільки за це кур’єрам хрести давали!

Синцов розповів, що побував недавно в сто одинадцятій, у своєму колишньому полку, в Ільїна, і закортіло знову піти в стрій. До руки за рік звик, сподівається, що і в строю не стане на перешкоді.

— Повернусь — поміркуємо. Можемо послати начальником штабу полка… — В думці Серпілін перебрав щаблі фронтової служби Синцова і мало не сказав: «А може, й командиром». Але стримався: краще обіцяти менше, а зробити більше, ніж навпаки. І замість цього коротко сказав — До початку боїв будеш у строю. Це прохання виконаю. Інших нема?

— Інших нема, товаришу командуючий.

— А про нашу сто одинадцяту завтра вранці мені розкажеш, давно в ній не був… За скільки до Москви доїхав?

Синцов не скаржився, а доповів, як було, — за двадцять одну годину, але додав, що назад поїдуть швидше.

— Довгенько, — сказав Серпілін, мабуть, подумавши про себе й про свою майбутню дорогу на фронт.

Попереду був головний корпус, а ліворуч ворота, за якими Синцов залишив машину.

— Завтра о дев’ятій, якщо погана погода, шукай мене в хаті, — сказав Серпілін, — а якщо гарна, гулятиму тут.