Мертві квіти
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-617-688-014-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Мертві квіти». Краткое содержание книги:
Тепер вiдвернувся вiн. А Оленка сидiла навколiшки i намагалася дiстатися очей коханого, не замовкаючи нi на секунду.
— Ти також щось знаєш, — чужим голосом промовив Стас. — Я бачив. Щось таке вiдомо i тобi. Може ти i не належиш до моїх ворогiв, але знаєш щось таке, чого не можна менi. Принаймнi, позбавитися цього враження менi буде нелегко.
Фiгури застигли на дошцi у повнiй невизначеностi. З боку Мироненка практично матова ситуацiя — до програшу йому залишилося зробити лише кiлька ходiв. Та зовсiм не факт, що за тих кiлька хвилин суперник встигне його добити. З боку Ратушняка жорстокий цейтнот, прапорець готовий впасти. З огляду на це йому також залишилося зробити лише кiлька ходiв. I знову ж таки не факт, що їх вистачить, аби поставити мат хитрому супернику.
Запис на паперi свiдчить про те, що Мироненко здався. У ситуацiї бiльш нiж невизначенiй. Чому? Тому що Ратушняк, якщо не зважати на годинник, фактично зумiв перемогти, i це було б справедливо? Чи може сам дядько Тарас був у цейтнотi, не пов'язаному з шахами? Бачив, що ось-ось йому самому забракне часу, щоб втiлити у життя задумане?
Голова починала болiти. Ще одна загадка. Або ж просто людський фактор, адже сам у подiбнiй ситуацiї Стас не здався б нiколи. Напевно, i батько мав-таки рацiю, стверджуючи, що кулаками потрiбно махати до кiнця.
XXXIX
У повному розпачi вони повернулися до квартири Мурашевич. У головi й далi вирували думки, з якими розуму, здавалося, не впоратися. Перiодично, от як i тепер, з цiєю недограною шаховою партiєю складалася якась бiльш-менш зрозумiла лiнiя. Але вона бралася невiдомо звiдки i закiнчувалася нiчим. Таких лiнiй вiд початку його розслiдування назбиралося вже досить, але продовжити будь-яку з них або пов'язати з iншими не вдавалося — хоч плач.
Мiж ними також щось розладилося. Перше непорозумiння вiд початку знайомства. Жiнки бувають рiзнi. Ця не може бути пiдлою i пiдступною. Чому ж тодi таку незрозумiлу реакціо побачив він в її очах? «То покинь мене, — ледь стримуючись, промовила Оленка, — якщо вже i я пiд пiдозрою». Його ж вистачило лише на те, щоб пригорнути кохану у вiдповiдь. Буревiй стих. Хробак сумнiвiв залишився.
У квартирi надзвичайний безлад.
— Давай хоч допоможу усе це розпихати по мiсцях, — запропонував Стас. — Бiльше ми тут нiчого не знайдемо.
— Може я сама? На тебе страшно дивитися. Тобi поспати потрiбно. А як на роботу викличуть?
— Не звикати… — Стас потяг кiлька книжок з купи, що стояла окремо. — А це взагалi що таке?
— Це я передивилася. Тут нiчого цiкавого.
Тут же, у купi лежали якiсь листки i Стас перегорнув їх. Записи, зробленi рукою покiйної. Кулiнарний рецепт, щось про погоду… А ось…
У руцi опинився листок з записаними електронними адресами. Iнтернетiвськi сайти.
— А тут також нiчого цiкавого?
— Оце вже точно нiчого.
— Звiдки ти знаєш? Що це за сайти?
— Якраз i знаю. Сама писала, — пояснила Оленка. — Йосипiвна колись попросила, а вона ж у комп'ютерi нуль. Я й склала на роботi список. Полазила i склала.
— I що там?
— Фiгня усяка. Щось про єврейських прочан. Ну… пов'язане з якоюсь там їхньою релiгiєю.
— А навiщо воно їй? — не зрозумiв Стас.
— Ну… можливо, для гуртка або ще чогось… — розгубилася Оленка. — Вона ж постiйно у роботi була, дарма що на пенсiї. Лiтературний гурток у школi вела, щось у бiблiотецi районнiй мала… Та й дядьковi твоєму у музейних справах не раз допомагала. Постiйно книжки, газети…
— Але звiдки тема така неординарна? Чого раптом прочани?
— Це щось пов'язане з їхнiм новим роком, — згадувала Оленка. — Слухай, а ти повинен би знати! Це ж в Уманi вiдбувається. Ваша область, здається?
— Умань у Черкаськiй областi, хоча й близько до нашої, — виправив Стас. — Зажди. Ти маєш на увазi… як їх… хасидiв?
— Не пам'ятаю, як вони називаються, я не вчитувалася, але суть у тiм, що євреї знайшли якесь мiсце для паломництва у нашiй країнi, в Уманi, i практично з усього свiту з'їжджаються щороку на свої новорiчнi свята, це у вереснi, здається.
– Є таке, дiйсно, — згадав Стас. — Мiй приятель в Уманi працює. Розповiдав, там таке стовпотворiння — жах. Скiльки тiєї Уманi? Райцентр не бiльший вiд вашого. I уяви собi — тисяч двадцять народу з'їжджається на тиждень! Розповiдав колись Сашко менi в усiх барвах. Тiльки от не пам'ятаю у деталях, чого саме вони туди їдуть.
— Ну ось, то усi цi сайти про них. Можеш почитати.
— I все-таки… Чого раптом така тема зацiкавила? Слухай… а покiйна часом не з тих? Мурашевич. Пiдходяще прiзвище взагалi-то…