Віннету ІІ

Приблизно так, найімовірніше, думав молодий вождь. Він не наважувався наказати вбити нас, адже в разі його смерті ті, хто лишаться живими, скажуть Білому Боброві, що син не зміг опанувати себе, що він, намагаючись грати роль вождя, відмовив у гостинності старому другові батька й обізвав його та його товаришів собаками. Вірна Смерть розрахував точно і був цілком спокійний. Старий стояв навпроти індіанця з револьверами напоготові й дивився просто в блискучі від гніву очі молодого вождя.

— Ви хочете піти? — вигукнув індіанець. — Ми не повернемо вам коней. Ви у пастці!

— І ти разом із нами. Подумай про Білого Бобра. Якщо ти загинеш від моєї кулі, він не покриє свою голову і не заспіває жалобну пісню, а скаже: «У мене не було сина. Той, кого застрелив Коша-Певе, був недосвідчений хлопчик, він не поважав моїх друзів і слухався лише голосу власної дурості». Тіні воїнів, яких ми вб’ємо разом із тобою, заступлять тобі вхід до Країни вічного полювання. Старі скво роззявлять беззубі роти, щоб висміяти вождя, який не зберіг своїх воїнів, бо не вмів володіти собою. Подивись на мене! Хіба я схожий на людину, яка боїться? Я прошу тебе стати моїм другом не зі страху, а тому, що ти — син мого червоношкірого брата, якому я бажаю тільки добра. А тепер вирішуй! Одне необережне слово, один неправильний порух — і я стріляю.

Приблизно хвилину вождь стояв як укопаний. Важко було зрозуміти, що відбувається в його душі: обличчя, вкрите густим шаром фарби, було позбавлене виразу. Потім він повільно опустився на землю, зняв із шиї люльку миру і сказав:

— Великий Ведмідь викурить люльку миру з блідолицим.

— І правильно зробить. Тому, хто пішов походом на апачів, не слід сваритися з білими.

Ми теж сіли.

Великий Ведмідь витягнув із-за пояса мішечок з кіннікінніком, тобто тютюном, змішаним із листям дикорослих конопель, набив люльку, розкурив її, підвівся й виголосив коротку промову, в якій часто повторювалися слова: «мир», «дружба» і «білі брати». Потім він затягнувся шість разів, пускаючи дим струменем до неба, до землі і на всі чотири сторони світу, а тоді передав люльку вестменові. Вірна Смерть виголосив відповідну доброзичливу промову, повторив фокус із димом і вручив люльку мені, попередивши, що кожен із нас повинен затягнутися саме шість разів. Люлька обійшла всіх нас по черзі, окрім Сема, бо після чорношкірого вже ні один індіанець не взяв би її до рота, але негр само собою був учасником нашої мирної угоди.

Коли церемонія завершилася, команчі сіли трохи оддалік, утворивши живе коло, а наш провідник підійшов до вождя, щоб детально розповісти йому про нашу зустріч. Ясна річ, він промовчав про те, що Вірна Смерть узяв його в полон. Коли розвідник закінчив свою доповідь, я попросив провести мене до наших коней і приніс сигари. На жаль, я не міг пригостити нікого з червоношкірих, крім Великого Ведмедя, бо «вождь» не мав права поводитися надто фамільярно з простими воїнами і, щоб не втратити їхньої поваги.