Степовий пірат

Найдовше з головних героїв махновщини проживе Галина Кузьменко. Після смерті Махна вона перебивається здебільшого випадковими заробітками. Відкрита нею крамничка швидко банкрутує. Тим часом мала Люся перетворюється на молоду й красиву Олену. Про її долю добре відомо з книжки Віктора Яланського і Лариси Верьовки «Нестор і Галина. Розповідають фотокартки». У 1939 році вона вчиться в маленькому закладі розпису на тканині, але навчання перериває початок війни. Олена, зареєстрована по батькові як Міхненко, не привертає уваги окупаційної влади. 1941 року вона знаходить роботу на берлінському заводі «Siemens», а слідом за нею до столиці Третього Райху приїжджає Галина. Мати з дочкою користуються привілеями, не доступними працівникам-слов’янам: за документами вони француженки. Взяття Берліна радянськими військами примусові робітники вітають з ентузіазмом. Навіть колишні білогвардійці кажуть, що прийшли «наші».

Галина під час рутинного візиту радянського офіцера, який переписує робітників, зізнається, що вона — колишня дружина Махна й хотіла би повернутись на батьківщину. Енкавеесник, старший лейтенант Князєв, доповідає про справу керівництву й очікує на інструкції. Що більше: в комендатурі з’являється донька Махна, яка також заявляє про бажання повернутися на ніколи не бачену батьківщину. Справу передають на вищий щабель. Рішення про арешт обох жінок приймає прокурор Київського військового округу. Галину Кузьменко, до якої спочатку ставилися з доброзичливою цікавістю, тепер регулярно допитують. Слідчий домагається, щоб вона виказала ворогів радянської влади серед паризьких еміґрантів. Кузьменко відмовляється, після чого її разом із донькою перевозять до Києва.