Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
Сама думка про те, що це місто намагається захиститися від моєї родини, здавалася б просто сміховинною, якби не була такою жахливою. Адже це була моя територія, хай там що. Але я навіть не матиму шансу її захистити — якщо не вдасться пробитися крізь цих надокучливих людців, які заступали мені шлях…
Крики щокроку гучнішали. Я одразу здогадалася, до яких саме дверей ми прямуємо, — не лише через ґвалт, що лунав звідтам, а й через те, що біля них стояли на чатах чотири височезні вартові. Лейтенант, який нас супроводжував, щось сказав їм, і вони відступили вбік. Наш супутник прочинив двері — за ними виявився цілковитий хаос.
Там, за дверима, ми побачили величезну, наче печера, залу. З високих стін звисали пурпурові оксамитові запони, а ще тут було повно люду. Довгий дерев’яний стіл стояв по центру. З одного його боку, у схожому на трон кріслі, сидів король. Обіч нього, у трохи меншому кріслі, умостилася кронпринцеса. Високий похмурий чоловік у крислатому капелюсі з червоного оксамиту сидів на стільці середнього розміру біля іншого кінця столу. Тут було чимало стільців, але забирали вони хіба що половину зали. Інші стояли порожні — ті, хто мав на них розміститися, зараз юрмилися навколо столу, горлаючи й розмахуючи руками.
Але й це були не всі присутні. Уздовж стін біля пурпурових оксамитових запон вишикувалися вояки, а на кількох рядах м’яких стільців розсілися ошатно вбрані чоловіки й жінки — вони спостерігали за дійством, що розгорталося перед ними, і шепотілися, ховаючись за розцяцькованими віялами. Челядники сновигали туди й сюди, виконуючи вказівки й забаганки своїх панів.
Та хіба ж тут узагалі можна дійти якоїсь згоди?! Лейтенант повів нас крізь натовп до кронпринцеси. У залі стояв такий галас, що я навіть не одразу зуміла вирізнити окремі голоси.
— …От чому ще багато років тому варто було відрядити армію й магів до гір! Якби ж то бодай хтось мене послухав…
Це, ляснувши долонею по столу, промовив чоловік у темно-зеленому строї.
Інший, що стояв у нього за спиною, несамовито затрусив головою.
— Треба було прорити підземні тунелі, щоб була змога вибратися з міста до лісу! Якщо ми зараз відрядимо армію копати їх…
Високий кощавий чоловік у чорному плащі вигукнув:
— Якби ж то нам виділяли більше коштів на дослідження, а крамарі не були такі жмикрути й не домагалися зменшення податків…
Жінка, яка сиділа поруч із ним, видала придушений обурений зойк.
— Ми, крамарі, — це єдина причина, з якої це місто досі процвітало! Якби його довірили вам, дурбецалам у чорному…
Зачувши це, інша жінка, у довгих чорних шатах, підхопилася й заверещала:
— Ти як нас щойно назвала, торгашко?
Кілкий кістяк! Та в нас на це часу нема!
Того, минулого, разу я намагалася поговорити з королівською родиною помірковано, але вони не послухали мене. І, певна річ, оце зараз із цими людцями виважені аргументи також не спрацюють.
А отже, час було припинити поводитися як служниця і стати нарешті драконкою.
— Годі! — заревіла я, стоячи за два фути від короля.
Усі присутні здригнулися й озирнулися на мене. Навіть король визирнув з-за спинки свого масивного крісла та глянув на мене, здивовано витріщивши блакитні очі.
Авжеж, я точно знала, що вони побачили — обличчя підлітка, коротке волосся, простеньку цинамонову сукню. Певна річ, якщо вони й постуляли писки на мить, то це хіба від шоку — зараз лють і спантеличення візьмуть гору.
Тому, скориставшись цією миттю, я схрестила руки на грудях і глянула на короля так спокійно й серйозно, як уміла лише Марина.
— Ніхто з вас не подужає зупинити драконів, — сказала я. — Ніхто, окрім мене.
Розділ двадцять перший
От воно. Тиша вибухнула криками — усі кількадесят чоловіків і жінок, що оточили стіл, заголосили водночас.
Проте цього разу король здійняв руку — і всі затнулися.
— Хто ти така? — вимогливо спитав король. — Підійди-но сюди, дитино. Поясни, що ти мала на увазі.
Я ступнула вперед і опинилася між ним і кронпринцесою. Руки я й досі тримала схрещеними на грудях. Коли я зрушила з місця, у залі знову пролунали вигуки, цього разу вочевидь обурені. Нажаханий шепіт полинув з боку придворного панства, що спостерігало за нами зі своїх крісел. Кошлаті біляві брови короля насупилися, темні брови кронпринцеси здивовано здійнялися.