![Одержимий злом [Illvilje] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/1/4/oderzhimij-zlom-illvilje-download.jpg)
Одержимий злом [Illvilje]
- Автор: Хорст Йорн Лиер
- Серия: Вильям Вистинг(ua) #14
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-057-7
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Одержимий злом [Illvilje]». Краткое содержание книги:
В'язень утік під час слідчого експерименту, йому допоміг таємничий напарник, якого вже багато років розшукують і називають Іншим. Викрадення однієї з полісменок, яка задіяна у цій справі, ймовірно, скоєне тими самими злочинцями. Та не всім подобається, що Вістінґ наближується до розкриття справи, і його відсторонюють від розслідування.
Йорн Лієр Горст пропонує читачу новий захопливий поєдинок з абсолютним злом.
Доки Вістінґ пояснював поліційному прокуророві, про що йдеться, начальник не випускав конверти з рук.
— У вас є телефакс? — запитав Вістінг.
Начальник похитав головою.
— Лише електронна пошта.
Вістінґ продиктував адресу в телефон і сів. Листи лежали на столі між ним і начальником служби безпеки.
Вістінґ кивнув на монітор комп’ютера.
— Займе п’ять—десять хвилин.
— Бажаєте каву? Мінеральну воду? — гостинно запропонував начальник.
Стіллер ввічливо відмовився. Вістінґ попросив філіжанку кави. Не так йому кави бажалося, як спровадити товстуна з кімнати.
— Тео Дерман, — промовив Вістінґ голосно. — Думаю, я знаю, хто це.
— Хто ж?
Вістінґ повторив ім’я.
— Звучить по-німецькому, правда?
— Швидше єврейське звучання, — сказав Стіллер.
— А якщо англійське чи американське?
Стілер спробував вимовити прізвище на англійський манер; він не відразу здогадався, що Вістінг мав на увазі.
— The other man! Інший! — ледь не скрикнув він.
Вістінґ кивнув на два конверти на столі.
— Або в листах є те, за чим ми шукаємо, або нас обдурили. Знову…
— Обдурили? Як?
— Можливо, це облудний хід, щоб пустити нас помилковим слідом.
Начальник безпеки повернувся з двома філіжанками кави. Одну поставив перед Вістінґом і сів, тримаючи другу на колінах.
— Ну, то хто ж такий Тео Дерман? — запитав він.
Вістінґ глянув на годинник.
— Перевірте свій е-мейл, — попросив він.
Товстун відсьорбнув кави, поставив філіжанку на стіл і потягнувся до комп’ютера.
— Ось, є…
Він скосив очі на екран, читаючи текст офіційного дозволу на вилучення кореспонденції.
— Усе гаразд, — підтвердив він і взяв з полиці позаду себе ніж для відкривання конвертів.
— Чудово, — промовив Вістінґ, підвівся, узяв обидва листи й рушив до дверей. — Дякую за допомогу.
Стіллер теж устав, рипнувши ніжками стільця по підлозі.
Вже в авті Стіллер подав Вістінґові кишеньковий ножик.
— Може, ліпше в рукавичках? — запитав він.
Вістінґ кивнув. Треба враховувати, що самі листи є речовим доказом. Він вийняв з кишеньки в дверцятах пару тонких латексних рукавичок і натягнув на руки. Потім перевірив штамп на першому конверті й відкрив його.
У конверті лежала пачка розлінованих аркушів. Чистих…
Стіллер застогнав.
— Він з нами грається, — промовив Стіллер і вилаявся.
Вістінґ розрізав другий конверт. Те саме.
Розділ 45
— Як?! Ви без камери?! — здивовано вигукнув чоловік за письмовим столом.
Ліне відповіла усмішкою. Еліас Вальберґ — один із двох психіатрів, які обстежували Тома Керра. П’ятдесятирічний чоловік з надмірною вагою. Зморшкувате обличчя, сиве волосся над вухами й лукавий вогник в очах. Увесь його вигляд випромінював впевненість у власному авторитеті, професійному досвіді й вагомості. Як фахівець з психіатрії, мав би поводитися в судовому залі самовпевнено й зарозуміло. Так само, мабуть, і перед камерою.
— Сьогодні я не мала наміру вести зйомку, — сказала Ліне. — Для цього потрібні додаткові умови. Спеціальне оснащення, світло й таке інше. Але я рада, що ви відразу погодилися на зустріч зі мною.
Вона вийняла свої нотатки.
— Мене дуже зацікавила ваша роль у кримінальних справах. Що під силу з’ясувати судовому експертові з психіатрії?
— Конкретно про випадок Тома Керра говорити не буду, — застеріг Вальберґ ще до початку розмови.
— Розумію. Мені треба почути, щó справжній профі може розповісти про природу зла. Звідки воно береться і до чого призводить.
Еліас Вальберґ нахилився уперед.
— Зло — це душевна пітьма, — відповів він. — Нестерпна потреба завдати болю іншому.
Ліне записувала. Їй сподобалося почуте. Хрипкий голос, надзвичайно образна розповідь. Та й сам лікар матиме бездоганний вигляд на телеекрані.
— Звідки береться зло, відповісти важко. Я дійшов висновку, що зло не піддається розумінню, тому ми не вміємо убезпечитися від нього, не можемо контролювати його чи йому завадити. Це достоту як з коханням.
Вальберґ усміхнувся, зручніше вмостився на стільці.
— Не доведено, що зло є психологічним відхиленням, — сказав він. — Насправді воно може залежати від фізичних процесів у мозку. Дослідження показують, що психопати мають дефекти або ураження тієї частини мозку, яка відповідає за формування особистості. Ділянки мозку, завдяки яким людина здатна на сором чи співчуття, ушкоджені. У них просто відсутні відповідні клітини, — психіатр торкнувся вказівним пальцем свого чола. — Немає мозкової речовини, де формуються емоційні реакції, скажімо, каяття, відчуття провини чи ніяковості, страх.