Син
- Автор: Майер Филипп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-888-3
- Переводчик: Татьяна Скрипник
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Син». Краткое содержание книги:
Жорстокість і прагматизм Ілая відбиваються в долях представників прийдешніх поколінь Мак-Каллоу. Кохання, честь, діти — усе віддається на поталу амбіціям, коли ця родина стає однією з найвпливовіших у Техасі. Але, як і всі могутні династії, ця сім’я колись та й мусить зіткнутися з наслідками свого вибору.
Гладкий Вовк обережно зазирнув під пов’язку, що затуляла мою рану від стріли делавара.
— Бодай я луснув! — щиро здивувався він. — Ніколи ще не бачив такої рани на тілі живої людини! Батько розповідав про тебе, але він дуже добрий, і тому про всіх каже тільки хороше. Але тепер я бачу, що ти таки справжній воїн. От що, Тіететі: як потрапиш у якусь скруту — не соромся просити допомоги в мене. І моя тобі порада: не сприймай серйозно все, що каже цей малий вилупок Ескуте.
Сказавши це, він пішов геть разом зі своєю красунею-дружиною.
— Від вилупка чую… — процідив крізь зуби Ескуте, коли вони відійшли на безпечну відстань.
— Розумієш, Тіететі, — мовив Неекару, — він ненавидить Гладкого Вовка за те, що той має таку дружину й не хоче з ним ділитися.
— Я й так маю чимало таї-і (коханок), тож не потребую подачок того жирного виродка, — пробурчав Ескуте. — Ти ж, Неекару…
— Мені теж не бракує…
— …старих жирних скво…
— …таких, як твоя мати.
— Я тобі цього не подарую, — просичав Ескуте.
Запала тиша. Я подумав, що мені слід навигадувати історій про дівчат, з якими я нібито спав. Та потім вирішив, що навіть не варто заморочуватися, адже Неекару та Ескуте геть усе про мене знали.
Після обіду я пішов до струмка, щоб довести до ладу свій трофейний скальп. Спочатку я акуратно відшкрябав із його внутрішнього боку залишки м’яса й жиру. Потім прополоскав скальп у воді. А після цього потер шершавим каменем і прополоскав знову. Та це ще не все: треба було дуже обережно відлущити пальцями тоненьку плівочку, а вже після того — упорядкувати волосся, для чого я заздалегідь приготував дерев’яну миску з рідким милом юка. Тож, упоравшись із внутрішнім боком, я ретельно промив довге чорне волосся, намагаючись не смикати дуже сильно, наче делавар іще міг щось відчувати. А тоді знову заплів його в коси, увивши туди нитки з різнокольоровими намистинками, які були там раніше. І ще я приготував пастоподібну речовину з оленячого лою та кісткового мозку, якою треба було змастити скальп зсередини. Нарешті я повісив його сушитися на дерев’яну вішалку, котрих у селищі було багато. А коли він висох — приніс до нашого з Ескуте й Неекару тіпі.
Тієї ночі ми ніяк не могли заснути й тому розмовляли про все на світі. Я спостерігав за своїм трофейним скальпом: він висів просто над моєю постіллю та плавно крутився туди-сюди у струменях теплого повітря, яке линуло від багаття. Щойно поснувши, ми враз попрокидалися, почувши якесь шарудіння: хтось тихо заходив до тіпі. Я побачив довге розпущене волосся нежданого гостя та зрозумів, що це жінка (хто саме — розгледіти в темряві було неможливо).
— Якщо ти шукаєш Ескуте, то я тутечки.
— А якщо ти прийшла до Неекару, то обійди багаття — і знайдеш мене.
— Розмріялися, — з лукавою посмішкою в голосі вимовила жінка.
— Та це ж… дружина Гладкого Вовка! — почувся голос Ескуте. — Бути цього не може!
— Де Тіететі? — запитала Ні За Холодну Воду.
— Ось я, — знову озвався Ескуте. — Ходи-но сюди.
— То він тут чи ні?
— Я навіть не знаю… Тіететі, ти тут? Ось бачиш — немає. Певно, пішов до пасовиська: я сьогодні на власні вуха чув, як Коханець Кобили казав йому, що може поділитися своїм досвідом.
— Ну й мерзотник же ти, Ескуте, — мовила жінка.
— Але дотепний?
— Хіба що трошечки.
— Неекару, я маю для тебе погану новину, — і далі молотив своїм гострим язиком Ескуте. — Оце вже тисячний раз, коли до цього тіпі вночі заходить жінка, і їй на тебе начхати.
— Стули пельку! — пробурчав Неекару.
— А ти, Тіететі, — вів далі Ескуте, — цієї ночі станеш чоловіком. І це, як не дивно, вимагає близькості жіночого тіла до твого. Тож, якщо ти, звісно ж, не хочеш просто спостерігати, як це робить майстер, — озвися, щоб найвродливіша, але й найледачіша жінка цього племені змогла тебе знайти.
— Я тут, — промимрив я.
— Неекару, якщо ти не збоченець, то вимітайся геть, — мовила Ні За Холодну Воду.
— Та йду вже… — почулося у відповідь. — Be-а ца накекупаре (уставай, буркотуне)!
— А може, я не хочу нікуди йти, — озвався Ескуте. — І взагалі, я — майбутній вождь нашого племені, тож мене краще слухатися.
Урешті-решт хлопці, забравши свої ковдри, повиходили з тіпі.
— Тіететі? Скажи бодай щось, інакше я тебе не знайду в темряві.
— Іди вздовж стіни, що праворуч від тебе.