Повернення Тарзана
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Серия: Тарзан [uk] #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01232-0
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Повернення Тарзана». Краткое содержание книги:
Перший роман цього циклу американського письменника Е. Берроуза “Тарзан, годованець Великих мавп” вийшов у 1991 році.
Ритм танцю ставав дедалі швидший, крики танцюристів — голосніші. Жінки підвелися і також приєдналися до танцю, безперестанку скрикуючи. Вояки люто вимахували списами, а коли танцюристи низько схилилися й почали вдаряти щитами в утрамбовану землю, то загальна картина становила собою щось таке первісне й дике, що могло відбуватися лише на світанку людства, багато століть тому.
Коли загальне збудження зросло, Тарзан схопився й також приєднався до гурту. Посеред кола чорних лискучих тіл він стрибав і ревів, вимахуючи важким списом, віддаючись тому самому шаленству, що й його дикі друзі. Він втратив рештки цивілізованості — тепер Тарзан знову був цілком первісною людиною, яка насолоджувалася свободою дикого життя, яке він так любив. Він тішився своїм царським саном, отриманим з рук чорних дикунів.
Якби Ольга де Куд побачила його тепер, то навряд чи впізнала б у ньому елегантну і врівноважену молоду людину, яка захопила її своїм бездоганним вихованням та чемною поведінкою лише кілька місяців тому. А Джейн Портер! Чи любила б вона цього дикого вождя, який голяка витанцьовував серед своїх так само голих підлеглих? А Д’Арно? Чи повірив би Д’Арно, що це та сама людина, яку він ввів до найвишуканіших паризьких товариств? А що подумали б його друзі-пери з палати лордів, якби один з них показав на цього велетня, що танцював у варварському головному уборі та блискучих металевих прикрасах і сказав би: “Мілорди, ось перед вами Джон Клейтон, лорд Грейсток!” Отже, Тарзан, годованець Великих мавп, сів на справжній царський престол. Повільно, але неухильно проходив він шлях своїх пращурів — він-бо теж почав від найнижчої висхідної точки.
18
ЛОТЕРЕЯ СМЕРТІ
Уранці після того, як “Леді Еліс” зазнала аварії, зі всіх, хто був у рятувальній шлюпці, першою прокинулася Джейн Портер. Решта спали: хто лежачи на спині, хто просто на дні човна.
Коли дівчина з’ясувала, що вони відбилися від решти човнів, її огорнула тривога. Вона відчула себе самотньою й безпомічною. Перед її очима був лише безмежний океан, і це так пригнічувало, що майбутнє здавалося цілком безпросвітним. Джейн була переконана, що вони гинуть — і гинуть без жодної надії на порятунок.
Прокинувся Клейтон. Кілька хвилин приходив до тями, бо не міг збагнути, де він.
Врешті його розгублений погляд натрапив на дівчину.
— Джейн! — вигукнув він. — Слава Богу, ми разом…
— Погляньте, — тихо сказала дівчина і мляво показала на обрій. — Ми зовсім самі.
Клейтон роззирнувся довкола.
— Куди вони могли подітися? — вигукнув він. — Втонути не могли, бо шторму не було. І всі були в човнах, коли яхта затонула — я це бачив.
Він розбудив решту людей, які були з ними у човні, і пояснив їм, що сталося.
— Це навіть на краще, сер, що човни розкидало в різні боки, — мовив один з матросів. — На кожному з човнів є харчі, тож усі дадуть собі раду самі, а в разі шторму однаково не могли б допомогти одні одним, навіть якби й були разом. Тепер у нас є більше шансів, що нас знайдуть, бо якщо натраплять на один човен, то негайно шукатимуть і решту. Якби ми були всі разом, то мали б один шанс на порятунок, а так маємо чотири.
Усі погодилися з розважністю його міркувань і дещо заспокоїлися, але їхня радість тривала недовго. Вони вирішили плисти на схід, до материка, і вже зібралися були рушати, коли з’ясувалося, що матроси, які гребли двома єдиними на човні веслами, заснули під час веслування й випустили весла з рук. Весла зникли без сліду. Ніде на поверхні води їх не було видно.
Почалася сварка, і ледь не дійшло до бійки, але Клейтон зумів заспокоїти матросів. Та за хвилину Тюран ледь не викликав нової сварки своїм недоречним зауваженням про недорікуватість усіх англійців, а англійських моряків зокрема.
— Облиште, друзі, - сказав Томкінс, один з матросів, які не брали участі в сварці. — Бійка ні до чого доброго не доведе. Снайдер щойно вам сказав, що нас підберуть. Чого ж тоді лаятись? Давайте краще щось пожуємо.
— Слушна думка, — сказав Тюран і звернувся до третього матроса, Вільсона. — Друже, дайте-но сюди одну бляшаночку.