![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
Уряд переміг, купивши ту перемогу численними крівавими жертвами як з одного, так і з другого боку. Большевиків було на цей раз зламано, а ідею коаліційного Правительства ще раз підтверджено. На підставі постанови Ради Робітничих і Салдатських Депутатів Головою Уряду став Керенський, який і мав скласти новий коаліційний Уряд.
Виступ большевиків і поразка їхня надали сили буржуазним колам руського громадянства. Вони вже тепер ставили що більші вимоги на свою користь, ніж раніше. Головну силу в боротьбі з большевиками складали козаки. Руська демократія хоч-не-хоч мусіла або спіратись на цю силу або ставати на ґрунт большевизму. Большевизму вона не могла й не хотіла приняти, отже мусіла вибірати козаків. Козаки ж, розуміється, були ближчі до кадетів, ніж до есерів чи есдеків.
І таким чином руська демократія кроввю пролетаріата заплатила за дальше панування визискуючих кляс.
8. На підставі угоди.
А тим часом у Київі йшла гарячкова, піднесена, незвичайна робота: на підставі угоди будувалася реально, наочно, в подробицях українська державність.
Було три головніші сторони цієї роботи. Перша: стати, дійсно, урядом української землі. Але не тільки урядуючим, наказуючим і вимагаючим урядом, але й орґанізуючим, даючим, творячим. Усі скарги, незавдоволення, болі, все безладдя, розхитаність управління й господарства, створені війною й революцією, все це ми одважно брали на себе, все це ми повинні були заспокоїти, уладнати, навести на тверду, нормальну путь. До нас сипались сотнями в день телеґрами, заяви, прохання, вимоги; від урядовців, від інстітуцій, від громад, товариств і окремих людей. Вимагали часто абсолютно неможливого, вимагали такого, якого нігде ніколи в звичайних урядів не вимагається. Наприклад: щоб Ґенеральний Секретаріат наказав жінці прохача не зражувати його й покинути своїх коханців.
Бо на нас дивились, як на свій уряд, свій, простий, народній, який до всякого болю може й повинен поставитись уважно, який має силу все зробити.
І це було досить траґічне становище. Бо ми тої сили матеріальної, фізичної все ж таки, не вважаючи на угоду, не мали. Ми все містились у тих самих двох закапелочках, де не було місця для двох столів. Ми навіть не мали ніяких засобів відповідати на ту масу звертань до нас.
Друга сторона нашої роботи була в остаточному порозумінню з неукраїнськими „меньшостями”. Без них ми, як сказано, не могли вважатися владою всієї людности України; без них ми не могли мати відповідного довірря й авторітету серед населення городів; без них ми не могли мати затверження нашого уряду Тимчасовим Правительством; а без цього не могли мати відповідних фінансових засобів, без яких ніяке урядування, яке б моральне довірря воно ні мало, не могло провадитись успішно.
„Меньшости”, розуміючи це, старались на цьому виторговувати собі більше місць у Раді, в Секретаріаті, ставили ріжні прінціпіальні проґрамові вимоги, ціль яких була все та сама: обмежити правосильність Ради та Секретаріату й піддати нас під залежність від Петрограду. Вони все ж таки (крім єврейських партій) не могли примиритися з перемогою українства й все намагалися якось затримати її дальший поступ, загальмувати й тримати на status quo.
Таке відношення меньчостей з одного боку й необхідність здобути яко мога швидче „узаконення” державности й засобів для її будування, це вимагало від нас надзвичайного напруження нервів, такту, стриманости й разом з тим невтомної роботи й кипіння серед тисячі ріжних дрібних і великих труднощів.
І третя сторона: знов таки та сама внутрішня самоорґанізація, творіння власних державних апаратів. Людей було мало; знаття, досвіду, уміння ще меньче; відповідних для того матеріальних засобів зовсім обмаль.
А головне — людей мало.
Вже не було мови про партійність служащих у тому чи инчому Секретарстві. Есдек з радостю хапав есера й давав йому високу посаду, коли той виявляв якесь знання справи. Ради бога, людей!.. кричав кожний Ґенеральний Секретарь. Людей і хоч трошки грошей, бо не можуть же люди помірати з голоду. Хай ні члени Ради, ні Ґенеральні Секретарі не одержували ніякої платні, вони якось могли істнувати, але не можна ж було всю державну роботу ставити на ґрунт якогось аматорства, філантропії.