Слід веде до моря
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Слід веде до моря». Краткое содержание книги:
— Безперечно! — вигукнули друзі в один голос.
Сергій додав:
— Я і вночі можу чергувати!
— Навряд чи вночі Дзвонар насмілиться лізти під воду… А якщо потрібні будуть нічні пости, знайдемо когось із дорослих. Здається, все ясно?
— Ясно!
— Тоді поїдемо на натуру. Побачите ті місця, де будемо ждати гостя. Але перед тим хочу застерегти: про нашу розмову ніхто не повинен знати!..
ОЛЕНА КАЛІСТРАТІВНА УСМІХАЄТЬСЯ
Минуло два дні, але Дзвонар не появлявся. На третій день вранці трохи розчаровані троє друзів — Юрко, Сергій і Марта — йшли на дамбу.
Марта несла кошик з їжею, а Юрко і Сергій — вудочки.
На розі Залізничної Сергій раптом зупинився.
— Ти чого? — спитав Юрко.
— А знаєте — ми свині. Повернулися з подорожі — і ні разу не зайшли до Галинки. А вона ж так просила! Може, завернемо на хвилинку?
Юрко переглянувся з Мартою. Дівчина на знак згоди кивнула головою.
— Але як так, з порожніми руками, заходити не годиться, — сказала вона. — У мене ось є п'ятдесят копійок. Зайдемо до магазину — купимо цукерок чи шоколадку.
— У мене теж є гроші! — вигукнув Сергій, зрадівши, що його ідея знайшла підтримку в товаришів. — Цілий карбованець!
У Юрка нашкрябався в кишені теж якийсь дріб'язок.
Галина жила недалеко, і через кілька хвилин друзі вже прочинили хвіртку на її подвір'я. Загавкав собака.
На гавкіт з хати вийшла Олена Калістратівна.
Юрко, що йшов попереду, зупинився. Глянув — і не впізнав учительки. Замість суворого погляду, яким вона їх наділяла в школі, — щасливий усміх на немолодому, але якомусь несподівано розквітлому обличчі. Він не повірив сам собі і оглянувся на Марту й Сергія. Ті теж були здивовані і вражені.
Нарешті, Юрко відчув, що пауза затягується.
— Добрий день, Олено Калістратівно! — проголосив він поспішно.
— Добрий день.
— Ми до Галини…
— Бачу, бачу. Заходьте, дорогі гості. У нас велика радість!
— Яка? — прохопився попереду Сергій.
— Галинка почала ходити без милиць! Сама може перейти через кімнату. Лікар сподівається, що до школи піде першого вересня.
— Прекрасно! — зраділи Марта і Юрко.
— Ура! — вигукнув Сергій і почервонів.
Олена Калістратівна щасливо засміялася.
— Заходьте, будь ласка. У неї вже є гість.
Вона пішла попереду і відчинила двері до Галинчиної кімнати. Звідти долинув голос Хвостенка.
— Гм, Хвостенко! — аж наче прошипів Сергій. — Знову! І що йому тут треба?
Побачивши друзів, а серед них Сергія, Галинка спалахнула і поволі підвелася з стільця. Стояла вона твердо, тримаючись лівою рукою за бильце ліжка. В її голубих очах світилася радість.
— Ходжу. Ось дивіться! — і ступила кілька кроків по кімнаті.
— Обережно, донечко! — застерегла Олена Калістратівна.
— Не бійся, мамо, все буде гаразд!
Коли Олена Калістратівна зачинила двері, Галина запросила всіх сісти.
Друзі сіли, але почували себе ніяково в присутності Хвостенка, який не вимовив жодного слова.
Кмітлива Галинка перша почала розмову.
— Владик приніс мені «Графа Монте-Крісто». Читали?
— Я читав.
— Я теж.
Сергій мовчав, опустивши голову. Галинка глянула на нього своїми великими ясно-блакитними очима.
— А ти, Сергійку?
Сергій засопів.
— Не читав… Не траплялась мені.
— Так візьмеш, коли я прочитаю. Владику, можна, правда? — вона повернулась до Хвостенка.
Сергій сидів мовчки, відчуваючи, як починають паленіти його щоки.
Тим часом Хвостенко спокійно відповів:
— А чому ж, звичайно, можна. Таку книжку — просто гріх не прочитати!
— Ну, от і домовилися! — весело защебетала Галинка.
Вражений Сергій такої відповіді від Хвостенка не ждав після того, що трапилося на морі. Тому довгенько не міг отямитися і знайти, що сказати. Нарешті, коли мовчанка підозріло почала затягуватися, промимрив:
— Дякую… Прочитаю. Але нам уже час іти, бо ми забігли тільки на хвилинку.
— Чому так швидко? Посидьте! Пограємо в шахи або в доміно. Ну? — благально подивилася на Сергія Галинка.
— Ні, Галинко, ми поспішаємо, — підтримав друга Юрко. — Іншим разом пограємо.
Хвостенко теж підвівся.
— А ти, Владику? — спитала Галинка.
— Я теж піду…