Останній заколот

— І як ви ставитеся до листа? — запитала Дороговказ.

— Нічого нового ми не дізналися.

— Хочете сказати, що вам відоме контрреволюційне минуле Яновського?

— Давайте краще запросимо сюди самого товариша Яновського, — кадровик зробив наголос на слові “товариша”. — Послухаємо його.

— Згоден, — подав голос Синиця. Він визирнув у вікно, погукав: — Семене, слухай, Семене, збігай до комори, поклич Даниловича, нехай до червоного кутка завітає.

— Нащо його слухати? — обурилася Дороговказ. Перехилилася через стіл до кадровика: — Я так зрозуміла: ви не спростовуєте листа… Отож, Яновський справді приховав своє минуле й проліз до пролетарського колективу! А запитати б: з якою метою?

— От зараз і запитаєте, — спокійно відповів той.

— І ви кажете це так байдуже!..

Синиця заспокійливо підвів руку, Віра Кирилівна знову почала соватися на стільці, вона почервоніла й навіть очі в неї зробилися червоні — видно, стримувалася з останніх сил. Пауза затягувалася: кадровик удавано байдуже смикав шворки на течці, а Синиця сів на підвіконня й барабанив пальцями по колінах. І цієї хвилини до кімнати зазирнув Яновський. Став біля дверей, обтираючи ганчіркою брудні руки, — видно, його щойно відірвали від роботи, бо обвів усіх якимось відсутнім поглядом і запитав:

— Щось термінове? Бо маю… — Знову позорив по кімнаті очима, побачив розпашілу від обурення Дороговказ, кадровика з текою, видно, до нього почало доходити, що викликали його сюди недаремно: очі напружилися, і він міцно стиснув пальцями ганчірку. — Я вас слухаю, — сказав і підсунув собі вільний стілець,

— Ні! — люто вигукнула жінка. — Це ми вас хочемо послухати! І не прикидайтеся ягнятком!

Олег Данилович знову обвів присутніх потемнілими очима: тепер точно знав, чому його викликали сюди. Та все ж запитав:

— Що трапилося? І прошу не розмовляти зі мною таким тоном.

— Що трапилося? — Віра Кирилівна схопила зі столу папірця. — Ось читай і не придурюйся!..

Яновському вистачило кількох секунд, щоб прочитати листа. На мить заплющив очі. Ось і настав час розплати… За все попереднє життя, за пращурів, за діда, який програв у карти помістя, взагалі — за все… Поклав папірця на місце й мовив твердо.

— Те, що мав чин полковника царської армії, правда. Решта — наклеп.

Грицько повернувся до нього так стрімко, що мало не впав зі стільця.

— Ви були полковником, Даниловичу? — не повірив. — Біляком?

— Я був полковником царської армії, — заперечив Японський, — а у білих не служив.

— Не все одно! — вигукнула Дороговказ. — Але ж ти приховав своє дворянське минуле, щоб пролізти до нашого колективу?

— Я нічого не приховував, — похитав головою Олег Данилович, — і товариш Сперкач може це підтвердити.

— Так, ми знали, що товариш Яновський служив у чині полковника, — кивнув той. — Був начальником інженерної служби армії.