Замкнена кімната

Вона була непомітна на вигляд, про, що сама давно знала, бо люди, які бачили-її раз чи два, потім рідко її впізнавали. В неї було темне волосся, блакитно-сірі очі, рівні здорові зуби, правильні риси обличчя. Середній зріст — метр шістдесят п'ять, нормальна статура, вага — шістдесят кілограмів.

Декотрі чоловіки вважали, що вона вродлива але доходили. такого висновку аж тоді, як ближче знайомилися з нею.

Коли Маурітсон протягом тижня втретє сів до Монітиного столика, вона впізнала його й подумала, що він замовить вишкварки зі. смаженою картоплею (того дня в меню стояла ця селянська страва). А минулого разу він їв млинці.

Він справді замовив вишкварки й молоко, а як вона принесла їх, глянув на неї і спитав:

— А ви, певне, тут недавно?

Моніта кивнула головою. Він не вперше озивався до неї, та вона звикла почувати себе непомітною, І халатик офіціантки не додавав їй привабливості.

Коли Моніта принесла йому рахунок, він розщедрився на чайові і сказав:

— Думаю, що вам тут сподобається, як і мені. І їжа тут смачна, тож бережіть свою фігуру.

Він по-дружньому підморгнув їй і пішов.

Наступними тижнями Моніта переконалася, що невисокий ошатний чоловік, який завжди замовляє селянські страви і, крім молока, нічого не п'є, навмисне вибирає один з її столиків. Стане біля дверей, роздивиться, де вона обслуговує, і сідає там: Його увага трохи лестила їй, хоч і здавалась дивною.

Сама Моніта вважала, що з неї погана офіціантка, вона не вміла надягати маски ввічливості перед нетерплячими вередливими відвідувачами і на їхню лайку відповідала гострим словом. Крім того, заклопотана своїми думками, вона часто була неуважна й забудькувата. Але вона була дужа, працювала швидко, вправно і до тих, хто, на її думку, заслуговував цього, ставилася привітно, проте не загравала й не кокетувала з ними, як декотрі інші дівчата.

Маурітсон щоразу перемовлявся з нею кількома словами, і поступово вона почала дивитись на нього як на свого знайомого. Їй подобалась його трохи старомодна чемність, хоч вона не узгоджувалася з його поглядами на різні події і речі, які він часом їй стисло викладав.

Моніта не була захоплена своєю роботою, але вважала її непоганою, до того ж вона приходила додому раніше, ніж закривали садок, і встигала забрати Мону. Вона вже не почувала себе такою безнадійно самітною, проте й далі хапалася за мрію, що колись зможе переїхати до якоїсь країни, де їй буде легше.

У Мони з'явилися товаришки, І вранці вона просто бігла в дитячий садок. Найкраща її товаришка мешкала в тому самому будинку, й Моніта познайомилася з її батьками — молодим приємним подружжям. Вони домовилися, що доглядатимуть одне одному дітей, якщо комусь потрібний буде вільний вечір. Монина товаришка ночувала в них багато разів, а Мона спала в неї двічі, хоч Моніта не могла придумати на той час нічого, кращого, як піти в кіно у центрі міста. Це принаймні давало їй почуття волі, а згодом знайомство з сусідами їй навіть пригодилося.