Острів Робінзона

Я бачив, як Манаурі, впізнавши хлопців, схвильований, вітався з ними. З щирою радістю обнімало їх і ще кілька індійців, без сумніву, з того самого племені. Негри, що були свідками цієї зустрічі, раділи не менше, ніж індійці, і навіть велетень, на цілу голову вищий від усіх інших, дружелюбно приймав молодих гостей. Камінь звалився мені з серця, і, сповнений добрих думок, я чекав дальших подій.

Арнак щось голосно сказав людям, які його оточували, і ті присіли на землі. Тільки Арнак, Вагура, Манаурі і велетень-негр залишилися стояти.

«Спритний чорт!» захоплено подумав я про молодого індійця, бо внаслідок його дотепного розпорядження мені краще було все видно, а саме цього він, мабуть, і хотів.

До пізньої ночі точилась їх жвава і досить безладна розмова. Спочатку Арнак довго тягнув, розповідаючи, звичайно, про те, що з ним було на каперському кораблі і на острові. Показував вибиті капітаном зуби, а Вагура — шрами на спині і одірване вухо. Звичайно, Арнак говорив аравакською мовою, Манаурі ж перекладав майже слово в слово на іспанську, щоб було зрозуміло всім неграм. Потім Манаурі сам коротко, але чітко розповів моїм товаришам про свої пригоди, зв'язані, як я відчув, з великим островом на півночі, бо часто вказував у тому напрямку. Говорив він дуже вправно, видно було, що це людина, яка знає життя і звикла виступати перед народом, а голос його звучав серед пальм і кактусових кущів, мов швидкий гірський потік.

Коли він закінчив, знов одізвався Арнак; тепер він говорив, мабуть, про мене; індійці охоче слухали його, але серед негрів, коли Манаурі переклав їм, піднялося неприхильне бурчання. Виступив негр-велетень і страшно лаявся. Індійці перебивали його, заперечували. Зчинився страшний гармидер, аж доки Манаурі не звернувся голосно і розсудливо до тих, що посварилися, і втихомирив бурю. Дійшли до якоїсь згоди, напруження помітно спало, і Арнак попрямував у мою сторону, голосними вигуками запитуючи, де я.

Я одізвався. Підійшовши до мене, він коротко пояснив становище:

— Все гаразд, Яне!

— Як? — здивувався я. — А сварка?

— Індійці вірять тобі, і всі на твоєму боці. Негри, власне кажучи, теж, тільки…

— Тільки що?

— Бояться всіх білих. Але ми їх переконали.

— Це певно?

— Мабуть, так.

— А чого вся ця група сюди припливла? Що каже Манаурі?

— На півночі то справді острів Маргарита, ми не помилилися. Негри й індійці там у страшній неволі. Останнім часом були заколоти. Невільники повстали проти іспанців. Але програли. Рабовласники безжально карають їх, багатьох убивають. Цим людям вдалося захопити три човни, і вночі вони відплили. Через два дні добралися до нашого острова.

— І що збираються робити далі?

— Втекти на материк, але спочатку тільки відпочити і добути харчів. У них мало їжі…

— То будуть тут щонайменше кілька днів?