Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд

Скажу ще й таке. Перш ніж засісти за писання цього скрипту, я відвідав Житомир. Побував у брата, у його наповненому родиною домі — батьківському домі, але цього разу він чомусь не відчувався, як батьківський. Батьків у ньому давно не було, отож лишалося відвідати їхню могилу і спокійно посидіти біля неї, покурюючи; батьки поховані під спільним пам’ятником, тож хоч мати значно пережила свого супряжника, залишаються нерозлучні. І я подумав тоді: а що знаю я, їхній син, про них, про їхні таємниці та й з’єднання? І багато, і мало; знаю те, що перед нами, дітьми, виставлялося, і нічого — з потаємного, зі світу місячних тіней. І це попри те, що я намагався посильно розгадати їхнього кросворда, але скільки в ньому залишилося незаповнених клітинок!

Пішов і в місця, де блукали колись із Ірою, вони мало змінився, але й змінилися. Цікаво, що ліричного пережиття не мав жодного. Просто дивився й констатував, не відчувалося там навіть місячних тіней. Тобто спогади були, але почуття загинули, може, й навіки. Отже, розум не забував, але душа спала. Зрештою, це нормально.

Але я забіг, потрапивши в полон рефлексії, наперед. Чому? Бо серця мого торкнула чорна лапка, що засвідчило: не такий я спокійний, як здається. Втім, хтозна!