Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Розділ XXIII
ОЖИВЛЕННЯ ДЖЕРЕЛА
Опівдні в суботу я знову зайшов до каплиці, де був колодязь, — подивитися, що робить Мерлін. Він і досі палив пахучі порошки, вимахував руками й ревно бурмотів якусь нісенітницю, але вигляд мав досить-таки прибитий, бо жодної крапельки, води в колодязі, ясна річ, не додалося. Врешті я спитав:
— Ну, як, друже-приятелю, чи є якісь зрушення?
— Подивляй, я саме випробовую наймогутніші з чарів, відомих тільки велемудрим знавцям таємних наук Сходу; якщо і це не зарадить, то вже не зарадить ніщо. Помовч, поки я скінчу.
Цього разу він напустив стільки диму, що всю Святу Долину оповила темрява. Самітникам, певно, було непереливки, бо вітер дув у їхній бік, і густі, чадні хвилі котилися просто в їхні нори. Мерлін не тільки чадив, а й без кінця горлав заклинання, сіпався всім тілом і несамовито розмахував руками. Через двадцять хвилин він упав на землю, захеканий і знеможений. Прибули абат, кількасот ченців та черниць, сила-силенна прочан та безліч підкидьків, приваблені чудодійним димом і страшенно збуджені. Абат тремтячим голосом спитав, чи пощастило чогось домогтися. Мерлін відповів:
— Якби комусь із смертних до снаги було розвіяти чари, що сковують ці води, тим смертним став би сьогодні я. Але чари не знято; отже, сталося те, чого я найдужче боявся: невдача моя підтверджує, що джерело зачарував наймогутніший із духів, відомих магам Сходу, дух такий всемогутній, що кожен, хто вимовить його ім’я, помре. Не було і не буде смертного, якому дано відкрити таємниці тих чарів, а не відкривши «їхньої таємниці, зняти їх неможливо. Води ніколи більше тут не тектимуть, добрий отче. Я зробив усе, що може зробити людина. Дозволь мені піти.
Ясна річ, абат страшенно зажурився, почувши таку звістку.
Геть засмучений, він обернувся до мене й мовив:
— Ти чув його. Чи це правда?
— Частково.
— Ага, отже, частково і брехня! Що ж у його словах — правда?
— Те, що колодязь справді зачарував дух із російським ім’ям.
— О, рани господні! То ми пропали!
— Можливо.
— Але не напевно? Ти хочеш сказати, не напевно?
— Тобто ти хочеш сказати, що його слова, нібито нікому не під силу зняти чари…
— Так, що щ його слова можуть виявитися і неправдивими. За певних умов є підстави, — щоправда, досить малі, навіть мізерні, — розраховувати на успіх.
— За певних умов…
— О, ці умови зовсім не складні. Вони зводяться ось до чого: колодязь і весь простір на півмилі довкола потрібно передати повністю в моє розпорядження від сьогоднішнього вечора й доти, доки я зніму заборону. Ніхто не повинен заходити сюди без мого дозволу.
— Це все?
— Все.
— І ти не боїшся спробувати?
— О, нітрохи. Звісно, я можу зазнати невдачі. Та можу домогтись і успіху. Коротше кажучи, я ладен спробувати. Чи пристаєте ви на мої умови?
— Ми пристаємо на будь-які умови! Я зараз же звелю. Щоб їх було виконано.
— Стривайте, — мовив Мерлій і злобно посміхнувся. — Чи відомо тобі, що той, хто хоче зняти ці чари, повинен знати ім’я того духа?
— Атож, я знаю його ім’я.
— А чи відомо тобі, що знати це ім’я не досить, потрібно ще й вимовити його? Ха-ха! Чи це тобі відомо?
— Так, відомо!
— Відомо?! То невже ти божевільний? Невже хочеш вимовити його ім’я й померти?
— Вимовити його ім’я? Ну, звісно! Я б вимовив його, навіть якби воно було валлійське[48]!
— Тоді вважай, що ти — покійник. Я так і скажу Артурові.
— От і домовились. А тепер забирай свої манатки й катай звідси. Твоє діло — сидіти вдома й завбачувати погоду, Джоне Як-Тебе-Там-Іще Мерлін.
Це я йому як в око вліпив, і Мерлін аж скривився з досади, бо він був найгірший завбачите погоди в усьому королівстві. Коли він наказував вивісити на узбережжі штормові сигнали, на морі щонайменше тиждень панував мертвий штиль, коли провіщав погожу днину, дощ лив як з цебра. Та я й далі тримав його в бюро передбачень погоди, бажаючи підірвати його репутацію. Мій натяк розлютив старого, і він, замість того щоб їхати додому із звісткою про мою смерть, заявив, що має намір залишитися тут і одержати втіху від цієї радісної події.
Мої фахівці прибули надвечір, страшенно втомлені, бо в дорозі майже не відпочивали. З ними були в’ючні мули, на яких вони привезли все, що могло мені знадобитися: інструменти, — насоси, свинцеву трубу, грецький вогонь, в’язки великих ракет, різноколірні феєрверки, петарди, електричну батарею та іншу піротехніку — все необхідне для найпишнішого дива. Вони повечеряли, трохи перепочили, і близько півночі ми втрьох рушили до колодязя, оточеного таким безлюдним, таким мертвим простором, якого я навіть не вимагав.
48
Вимова валлійських, тобто кельтського походження імен — для англійців справа досить нелегка.