Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України

Як убачається з вироку, 22 червня 2005 року Н. засуджено за таємне викрадення чужого майна на суму 370 грн., з проникненням у житло і вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб за ч. З ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України, йому частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточне покарання засудженому визначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Законом України «Про внесення змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення» від 2 червня 2005 року № 2635, який набрав чинності з 30 червня 2005 року, крадіжка чужого майна, в тому числі й учинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло на суму, яка не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (393 грн.), є дрібною крадіжкою чужого майна, тобто адміністративним правопорушенням.

19 вересня 2005 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області, розглядаючи справу за апеляцією засудженого та керуючись положеннями згаданого закону, вірно зазначила про відсутність у діях засудженого Н. складу кримінального злочину і з цієї підстави, згідно п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, закрила провадження у справі.

За відсутності у справі іншого обвинувачення засудженого Н., колегія суддів апеляційного суду, без наявних до того підстав і всупереч порядку, встановленому законом ст.ст, 4, 5, 161 КПК України, дії засудженого кваліфікувала за ч. 1 ст. 162 КК України і призначила йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Крім того, колегія суддів допустилася помилки і при призначенні остаточного покарання засудженому за сукупністю вироків.

Згідно вироку, засудженому Н. частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком у виді позбавлення волі строком на 6 місяців, однак колегія суддів, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України, частково приєднавши не відбуту частину покарання і складаючи призначене покарання, остаточне покарання визначила у виді позбавлення волі строком на 1 рік і 8 місяців, тобто погіршила становище засудженого.

Відповідно до положень ст. 378 КПК України апеляційний суд вправі скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок при необхідності застосувати більш сурове покарання, лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Оскільки апеляція ні прокурором, ні потерпілим не подавалась і колегія суддів попередньо дійшла висновку про відсутність у діях Н. складу злочину і наявність складу адміністративного правопорушення, тому підстав для кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 162 КК України і призначення йому покарання, в тому числі і з сукупністю вироків, в суддів апеляційної інстанції не було.