Викрадачі
- Автор: Костова Элизабет
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0916-2
- Переводчик: Володимир Поляков
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Викрадачі». Краткое содержание книги:
До психіатричної клініки потрапляє незвичайний пацієнт — талановитий художник Роберт Олівер, який учинив напад… на витвір мистецтва — картину, якій понад 100 років. Одержимий бажанням розгадати таємницю, що мучить генія, закріплений за ним лікар Ендрю Марлоу вирушає в захопливу подорож, щоб віч-на-віч зустрітися з натхненням і пристрастю, що пережили століття…
— Бажаєте сьогодні щось іще купити? — запитала продавщиця, загортаючи й вкладаючи до мого кошика дві безкоштовні ароматні палички.
— Ні, ні, дякую. Більше нічого не потрібно. — Посадила Інгрид у візок, схилилась над нею — це допомогло спинити пощипування в очах.
22 грудня 1877
Mon cher oncle et ami!
Велике спасибі за Ваш чудовий лист, на який я навряд чи заслуговую, але який буду з любов’ю зберігати й перечитувати кожного разу, коли мені знадобиться заохочування у скромних моїх живописних спробах. Сьогодні дійсно похмурий день, і мені спало на думку, що можна розвіятися, пишучи до Вас. Зрозуміло, Ви прийдете до нас на Різдво, ми вже з нетерпінням на це чекаємо — приходьте у будь-який день, будь-яку годину, коли зможете. Ів сподівається повернутися на кілька днів сюди на свята, хоча довшу відпустку йому, скоріше за все, не нададуть, і він буде змушений повернутися на Південь, щоб закінчити свої службові справи на Новий рік. Гадаю, що святкуватимемо ми доволі стримано: татусь знову застудився — ні, нічого страшного, запевняю Вас, але він швидко втомлюється, а очі в нього болять сильніше, ніж зазвичай. Щойно я допомогла йому лягти у вітальні, приклала теплі компреси, а коли я востаннє зазирнула до нього, полум’я в каміні горіло так гарно, затишно, а татусь заснув. Я сьогодні й сама трохи стомилася, не можу ні до чого взятися, окрім як писати листа, а вчора мені добре малювалося, тому що я знайшла гарну натурницю, Еме, нашу іншу служницю. Одного разу вона сказала мені, зашарівшись — коли я спитала, чи знає вона Ваш улюблений Лувесьєн,[66] — що сама з найближчого сусіднього села, яке зветься Ґрем’єр. Ів вважає, що мені не слід турбувати слуг і робити з них натурниць, проте де ж іще я знайду таку спокійну модель? Сьогодні, однак, вона пішла у господарчих справах, а мені потрібно прислухатися до татуся, поки я сиджу й пишу до Вас.
Ви бачили мою студію і знаєте, що там є не тільки мольберт і робочий стіл, але й цей письмовий стіл — він у мене з дитинства. Цей стіл належав моїй матері, й вона розписала всі його тумби й панелі власноручно. Я завжди пишу листи саме на ньому, часом поглядаючи у вікно. Впевнена, що Ви легко можете уявити собі, який промоклий стоїть сад сьогодні зранку — навіть не віриться, що саме тут улітку був той справжній рай, у якому я малювала. Але все одно, він і тепер прекрасний, незважаючи на голі дерева. Уявіть собі цей сад, мою зимову втіху, mon ami[67] — уявіть заради мене, будь ласка.
З любов’ю