Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82

— Тут написано чорним по білому: я створив штучні віруси Phi-174X і Phi-176X і одержав з нуклеотидів гігантську молекулу, що керує всіма життєвими процесами. В трьох чарівних літерах криється “Сезам, одчинись”: ДНК— дезоксирибонуклеїнова кислота. Хто володіє цим ключем, той володіє таємницею життя. Я створюю надлюдину в чашці Петрі. Ви розумієте мене, Плат? Дезоксирибонуклеїнова кислота — ДНК. Ясно?

Бідолаха побоявся сказати “ні”, щоб не роздратувати божевільного. З виразом зацікавлення на обличчі він кивнув і повторив складну формулу, назвавши її простіше — лимонною кислотою.

— Ви ідіот, фольксгеносе Плат! — гнівно сказав професор. — Нічого ви не второпали. Досить мені захотіти, і я оберну вас в павіана чи зморщеного карлика. Я надаю життю, як тісту, будь-яку форму, я створю істоту, яку захочу. Я ясновидець!

Фон Пулекс став порпатися в паперах на письмовому столі, знайшов фотографію і подав її Плату.

— Скажіть, що ви бачите на знімку?

Досі Бруно не розумів жодного слова божевільного фантазера. Роздивившись уважно зображення на фотографії, він нарешті збагнув, де міг бачити оту гидку звірину. На сірниковій коробці сиділа блоха. Ця сама блоха, тільки збільшена в тисячу разів, напала на нього в машині.

Коли Бруно покірно розказав, що зображено на фотографії, фон Пулекс забрав її в нього.

— Правильно, блоха, Плат, маленька шалапутка з шістьма парами хромосом. Шкідлива комаха, як нам здається, її бояться і ненавидять усі. А невдовзі її ще дужче боятимуться. Вже навіть звичайнісінька блоха дивує своєю неабиякою силою. Вона може нести тягар, який у стократ важчий за її власну вагу, і стрибати на чотири метри. Навіть слон цього не може.

Віками фокусники дресирували маленьких розбійників для кумедних трюків у блошиному цирку. З бліх я зробив страхітливу зброю. “Рінхопріон пенетранс”, — так називають учені піщану блоху, — завдяки моєму гормону набирає ваги близько двадцяти п’яти кілограмів і стрибає по рівній місцевості на вісімдесят метрів, а при попутному вітрі навіть на всі двісті, його укус смертельний, якщо жертві відразу не подати допомогу. Роговий панцир мого творіння неможливо розрубати, як і проколоти, а його очі кращі за найпотужніші телескопи, вони вночі бачать далі за кицьку. Але найцінніша їхня риса — безумовна покірність. Вони піддаються дресируванню, як собаки.

Професор замовк на мить. Він був у стані екстазу, враз щось гарячково пошукав у паперах на столі, розмовляючи сам із собою. Бруно перевів погляд на прес-пап’є і подумав, що цю річ можна використати як зброю. Потайки він стежив за Карамаллумом, який звільняв захаращене книжками вікно.

— Тепер ви знаєте мою таємницю Плат, — провадив далі професор. — На світанку я пошлю на фронт перші три роти — секретну зброю фюрера, програмовану варіацію Phi-174X. Рохус, Титус і Вампус очолять зграю. Уявіть собі, при попутному вітрі вони стрибають на двісті метрів. Неважко порахувати, коли браві стрибуни будуть у Парижі чи в Москві. Але це тільки скромний початок.

Фон Пулекс подав ошалілому від страху перукареві ще одну фотографію.

— А тут що бачите, Плат?

— Мураху, пане професоре. Божевільний переможно посміхнувся.

— Мураху, яку я виростив способом відбору, використавши для цього понад п’ять тисяч видів комах. Це — “ецитон дрепанофорум”, хоробра, войовнича й дисциплінована мураха, яка атакує тільки в похідному строю. Блоха за вдачею індивідуалістка, мураха ж — утілення людської стадності. Дванадцять моїх добірних екземплярів уже завбільшки з куницю. Завдяки моїй сироватці, яка стимулює ріст, вони досягнуть за півроку сімдесяти-вісімдесяти сантиметрів. Невдовзі мільйони таких мурах маршируватимуть по землі й під землею, командуватиме ними лише невеличкий передавач. Шкода, що я не можу ще показати цих милих створінь. Своїми кліщами, наприклад, вони можуть перерізати ствол гвинтівки. А тепер вони поки що не зовсім слухаються. Минулого тижня одна з цих малих комашок прокусила ногу своєму сторожеві — чирк! — як лезом. Наступні покоління будуть краще запрограмовані й застосовуватимуть свої кліщі тільки по команді.