Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Повір'я — пласт народної творчості, в якому відобразились народний світогляд, язичницькі релігійні вірування, міфологічні демонологічні уявлення та погляди, табу. Визначальною ознакою повір'їв є те, що вони не існують в композиційно довершеній епічній формі, а побутують як система уявлень та поглядів без сталого словесного оформлення. У сучасній системі усної народної творчості повір'я значно чисельніші, ніж міфи. їх велика кількість дійшла до нашого часу в первісному вигляді або з незначними змінами. За тематикою повір'я можна поділити на такі ж групи, як і міфи. В них також чітко виражені елементи анімізму, тотемізму та фетишизму, хоча, на відміну від міфів, простежується тісніший зв'язок з життєдіяльністю людей. Такими є повір'я про цвіт папороті (Перунів цвіт), який з'являється раз у рік на Купала і приносить щастя людині, яка його знайде. О. Потебня звертає увагу на те, що цвітіння папороті, за уявленнями, супроводжується землетрусом, громовицею і спалахами блискавки, що уподібнює її до Перуна. Тому на деяких територіях вважали, що цвіт папороті захищає від грому та блискавки або ж має здатність викликати дощ і грозу. Анімістично-тотемістйчні вірування позначились на повір'ях про змій чи вужів, що стережуть закопані скарби чи тварин-охоронців. Останні вважалися залежними тваринами (як правило, це були коні), яких або приносили в жертву і хоронили разом з їхніми умерлими власниками, або закопували живцем разом із багатством, і з того часу вони були зв'язані з цією могилою чи місцем поховання.
За народними уявленнями коні-охоронці можуть з'являтись у тих місцях, де заховані скарби, і взагалі здатні до надзвичайних дій, долання будь-яких перешкод. Подекуди існують повір'я, що ці коні стають крилатими, або, виринаючи з-під землі, виносять свого володаря, і тоді люди можуть бачити вночі вершника на коні, який виходить з могили. Є цілий ряд повір'їв про тварин, які лякають людей, — зокрема, про вовків, що виють і клацають зубами; ведмедів, що ревуть; квочку, що лізе в очі; козеня, що скаче на шию; зрідка — левів, що лежать на скринях; змій.
Риси анімізму та тотемізму спостерігаємо у повір'ях про те, що білий цап (символ Перуна) є ворогом домовиків, які заплутують гриви коням; про русалок, які можуть залоскотати людину, але бояться запаху полину; про чугайстерів, які, зустрічаючи в лісі людину, змушують її танцювати; про людей-вовкулаків, що вночі обертаються на вовків; про перелесника, який вночі прилітає до жінок і кохається з ними, тому його імені не можна згадувати проти ночі та ін. Ці та інші міфологічні сюжети та повір'я здавна цікавили дослідників усної народної творчості. Вже у 19 ст. їх вивчали Манжура, Сумцов, Драгоманов та інші.
Коли повір'я втрачають оповідну форму, вони продовжують існувати у вигляді забобонів. Забобони — це численні вірування та уявлення, пов'язані з пересторогами, обмеженнями, заборонами, первісна міфологічна мотивація яких частково або повністю втрачена. Численні забобони, які дійшли до нашого часу, стосуються найрізноманітніших сфер людського життя, родинно-сімейного укладу, господарської діяльності.
Наприклад, існувало багато пересторог щодо того, в які дні можна починати чи виконувати певну роботу, а в які ні. Особливими днями Вважалися середа (день Лади) та п'ятниця (день Дани). Цілий ряд забобонів стосувався новонародженої дитини, мерця, людини, яка вирушала в дорогу, тому дітям клали певні предмети-обереги у КОЛИСКУ, мерцям — у гріб, за людиною, що на довгий час покидала домівку, виливали глек чистої води, щоб чистим був шлях назад. На багатьох територіях було заборонено наступати на поріг чи зупинятись на ньому. Це, очевидно, пов'язано з тим, що як межа між хатою та вулицею, поріг вважався межею між цим світом та потойбічним. Вважалось, що під ним перебувають душі предків, що, можливо, пов'язано з традицією закладати живих тварин чи людей у фундамент будівель. Дотепер існують забобони, яких люди дотримуються за традицією, пояснення яких повністю втратилось. Наприклад, чому потрібно сісти людям перед дорогою чи тричі постукати об дерево, щоб не занепала справа, про яку говориться. У цьому сенсі зрозумілими стають слова М. Новикової, що «забобон — це віра, що втратила свою світовидчу систему, а тому — й істинний сенс кожної з частин цієї системи». Зв'язок жанрів магії та міфології з художньою літературою Елементи язичницької слов'янської міфології зафіксовані уже в давніх літописах та історичних пам'ятках літератури. Зокрема у «Слові о полку Ігоревім» відображені вірування, древні культи природи, астральні культи, елементи персоніфікації неживих предметів та сил, уявлення про сон, провіщення, замовляння та ін. Суть язичницького світогляду і протиставлення йому християнства відтворено у драмі Ф. Прокоповича «Володимир», де поряд з постатями київських князів (Володимира, Ярополка) виведено образи жерців (Жеривіла, Курояда та Піяра), бісів, вістуна, ідолів та ін.; їм протиставляються образи апостола Андрія та ангелів. З белетризацією літератури і зародженням новітньої української літератури елементи магії та міфології проникають в сучасні жанри. Так вони широко представлені в «Енеїді» І. Котляревського, зокрема в картинах різноманітних ворожінь (навіть гаруспікації), у стилізаціях проклять, заклинань, повір'їв тощо. Немало прикладів цих жанрів є у творчості Г. Квітки-Основ'яненка (оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень», повісті «Конотопська відьма» та ін.).