Чорний екватор
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Чорний екватор». Краткое содержание книги:
На узліссі Джомо наказав зупинитися: він боявся, щоб ворог, який мав от-от з'явитися, не помітив їх передчасно. Повстанці залягли між скелями і причаїлись.
Незабаром повернулися дозорці. Вони повідомили, що загін полісменів, солдатів і плантаторів, що налічує чоловік сто п'ятдесят, наближається. Чисельна перевага була на боці ворога, але Джомо вирішив усе-таки дати бій. Позиція і несподіваність нападу мали сприяти успіху і зрівняти їх сили.
Взявши з собою десяток найкращих стрільців, Джомо шаснув у кущі і поза скелями пішов назустріч ворожому загонові, маючи намір обійти його з тилу. Він пропустив ворогів собі в тил, потім приклав руки до рота і крикнув сполоханим бабуїном. Це був сигнал для тих, що лишилися на узліссі. В ту ж мить пролунали постріли, і кілька полісменів упали на землю. Інші кинулися назад, але тут їх зустрів влучним вогнем Джомо з товаришами. Вороги заметушилися, шукаючи порятунку, але не знаходили його і падали, скошені невблаганними кулями. Проте значній частині загону пощастило відступити під прикриття скель і чагарників.
Джомо наказав переслідувати приголомшеного ворога, щоб не дати йому змоги укріпитися в підгір'ї. Окрилені першою перемогою, повстанці навально мчали вперед.
Але вороги вже залягли попід узгір'ям і зустріли їх шквальним вогнем. Почалася перестрілка. Полісмени і солдати не шкодували набоїв. Повстанці, навпаки, змушені були берегти кожен патрон.
Джомо виждав, поки підійде Дедані. Ось в небо злетіла зелена ракета. Це — сигнал. Значить, Дедані близько, він уже біля озера. Джомо підвівся.
— Вперед, друзі! За нашу свободу! Вперед!
Гримнули постріли, повстанці зірвалися з своїх місць. Джомо опинився поруч з Антоні.
— Залишайся тут, лікарю! — крикнув він. — Підбирай поранених!
Антоні оглянувся, хотів заперечити, але попереду впало два повстанці, і він зрозумів, що Джомо має рацію.
Тимчасом повстанці вже мчали з криком вгору по кам'янистому схилу. Кулі з коротким посвистом пролітали над їх головами. Час від часу хтось із наступаючих з глухим стогоном падав на землю.
Нарешті повстанці досягли позицій ворога. Зав'язався рукопашний бій. В цей час із-за гір ударив Дедані. Оточені з трьох боків, вороги одчайдушно відбивались і поволі відступали до берега. Аскарі кидали зброю і піднімали руки, але білі, з офіцером на чолі, засіли в прибережних скелях і чинили завзятий опір.
Зібравши сили, повстанці знову кинулися в атаку. Джомо з ходу наскочив на офіцера і прикладом ударив його в груди. Той випустив зброю і покотився під ноги. Така ж доля спіткала і багатьох інших. Бій закінчився цілковитим розгромом карального загону. Вороги здавалися, складали зброю. Раптом один з полісменів кинувся з скелі в озеро, пірнув і щосили поплив геть. Джомо підняв карабін, посилаючи кулю за кулею. Але полісмен змінював напрям, пірнав під воду і щасливо уникав куль. Він уже був далеко від берега, коли пролунав страшний крик.
— Стріляйте! Стріляйте! — репетував утікач, повертаючи назад.
Виставивши над водою випуклі очі, до плавця швидко наближався крокодил. Відстань між ним і на смерть переляканим полісменом помітно зменшувалася. Стомлений полісмен повільно плив до берега, благаючи стріляти в крокодила. Але ніхто з повстанців не поспішав піднімати рушниці, чекаючи, що скаже командир. А Джомо стояв і, ніби заворожений, дивився, як катастрофічно швидко скорочується відстань між мерзенним життям цієї людини і не менш мерзенною смертю. Нарешті, коли крокодил наблизився до своєї жертви кроків на двадцять-тридцять, Джомо вихопив гранату і кинув її у воду. Граната впала якраз перед пащею хижака. Вибух пролунав важко і глухо. Високий стовп води піднявся в повітря і розсипався рясним дощем. Хвиля підхопила плавця і підштовхнула до кам'янистого берега. Наляканий вибухом, крокодил пірнув під воду.
Полісмен обхопив знесиленими руками ніздрюватий камінь і виповз на берег. Сили, здається, залишили його. Джомо поволі зійшов униз. Побачивши його, полісмен підвівся на коліна і відсахнувся.
— Не стріляйте мене! Я не винен! То все Кребс! Я не винен! — забелькотав він.
Джомо пильно глянув на нього і пізнав сержанта Сміта.
Антоні, що поблизу перев'язував пораненого, підвів голову. Це ж той самий голос, який врізався йому в пам'ять тієї трагічної ночі в Брайтоні! Яка виразна вимова уродженця Уельсу! Перев'язавши пораненого, лікар збіг до берега.
— Так ось хто був тоді у Брайтоні!
У сержанта відібрало мову. Він заперечливо хитав головою, але його шкодливі очі ясно Говорили, що він добре знає лікаря і прекрасно розуміє, про що той каже. Раптом Сміт закричав: