Імператор повені
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ЛА "Піраміда"
- ISBN: 966-8522-21-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Імператор повені». Краткое содержание книги:
«Bravo! — почувся кволий голос Белітіс. — До Майстра Зброї тобі ще далеко, але Імператором Повені я тебе титулую…»
«Хіба маєш таке право?» — запитав Анемподест, стираючи з обличчя зелену бридоту. Йому було важко говорити, серце шалено билося і спазм перехоплював горлянку. Здавалося, кожне слово протискується назовні окремою істотою і відбігає убік, подалі від запитання.
«Ти колись розпитував мене про Деміурга Опадла, — замість відповіді нагадала Белітіс. — А я тобі сказала, що він зустрічає кожного переселенця до цього світу. Хто зустрів тебе біля Ринви, Витискуваче?»
«Одна дуже розбещена дівчина».
«Вона не розбещена. Просто цій дівчині дуже сподобався щойнопереселений кабанчик. Ти був такий кумедний».
Запала мовчанка. Німа Розвідниця звелася на здорову ногу і пошкандибала до скутулії. Можливо, вона вирішила засвідчити остаточну смерть електричного монстра. Анемподест побажав їй успіху і подивився в бік дороги. Там були лише руїни і трупи.
«І ти примислила увесь цей напружений до війни світ?» — спитав він онуку Пендози.
«Його примислили мої предки. Їм було потрібно щось на кшталт спостережної вежі для боротьби з Карною. Коли ж вони один за одним гинули у цій нескінченній битві, то їхні діти домислювали Опадло далі. Від покоління до покоління. Мені немає кому заповісти цей світ. Я бездітна і сили залишають мене».
«Садхузаґи прорвалися?»
«Вони йдуть до Картагени. Особлива Оборона нагло занепадає. Ґлобус мав рацію…»
«Мені потрібний Лліґ».
«Нащо?»
«У нього моє дзеркало. Я хочу з його допомогою повернутися на Сцену. Моя клятва не виконана».
«Для цього дзеркало не потрібне».
«Не розумію».
«Колись давно в Матні жив мудрець. Одного разу учні задали йому загадку про гусака, що сидить у глечику з вузьким горлом. Загадка була така: як витягти з глечика живого гусака, не розбивши при цьому вмістилища. Мудрець відповів, що нікого витягати не потрібно. Гусак-бо давно у небі… Отже, Імператоре, було б вельми нерозумним застромлювати до глечика ще й дзеркало. Воно ж може розбитися, гусак може поранитися».
«Себто?»
«Ти не залишав Сцени, бевзю…» — напружуючи останні сили, промовила Белітіс, закашлялася і рожева піна виступила в кутиках її губ. Обличчя дівчини поблідло, зуби зацокотіли.
Анемподест зрозумів, що у деміуржиці Вузької Явності починається передсмертна лихоманка. Він безпорадно озирнувся й побачив велетня Лліґа, що виходив з печери.
«Ось твоє дзеркало, — прохрипіла Белітіс. — Чи зрозумів нарешті мене?..»
Новий напад кашлю не дав їй договорити.
Прочанин зробив крок назустріч Лліґу і відчув, що майданчик вислизає з-під ніг. Кольори Опадла виблякли, Лліґ і Німа перетворилися на сріблясті контури. Потім темрява огорнула Витискувача. Але це був не морок запаморочення, а напівморок святилища Нічної Викрадачки Немовлят.
Перед вівтарем Ламашту горіли п'ять олійних лампадок. Вони висвітлювали людське тіло, прикручене ланцюгами до вівтарної плити. Людина була ще жива, але без шкіри. Видно було, як здригаються синюваті міхурі легень і ворушаться оголені ребра. Акуратно зрізана шкіра жертви щільно обтягувала статую богині. Розрізи були зшиті бичачими жилами і сльозилися кров'яною сукровицею. Натерта лоєм кам'яна мармиза Викрадачки сяяла задоволенням від нового одягу.
Кати залишили жертві обличчя, і прочанин впізнав Аттика.
Він завмер і спазм остаточно закрив шляхи і стежки звуків у його горлянці. Натомість заговорив Аттик. Голос його був глухий. Звуки цього голосу виринали з глибин страченого тіла, немов бульбашки з рота утопленика.
«Привіт, вороже! — сказав Аттик. — Чи подобаються тобі овочі справ твоїх?»
У відповідь Анемподест видав щось, подібне до тихого виття.
«Ти впізнав мене?»
«Ти — Карна!» — видихнув він свій здогад разом із жахом, полегшенням та здивуванням.
«Так називали мене шамани Півночі. Мої правдиві імена — Розхитувачка і Пантера Напередвизначеності. Тобі, смертному, не зрозуміти їхнього значення, але щойно ти став свідком загибелі останньої з рівних мені Дітей Рівноваги. Тому noli turbare circulos meos[111]».
111
Не рухай моїх кругів (лат.).