Що було потім

Оператор вийняв руки. Плесна рук були розтяті. Обидві вени були розсічені. Кров з тіла давно вже витекла через ці дві вени. Щоб не відчувати болю, доктор Гальванеску встромив руки в воду. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно, майже без болю. Кров була виточена вся. Доктор Гальванеску був мертвий. Безповоротно мертвий.

Він убив невідживленого і потім убив себе самого.

Це був акт безсилої ненависті. Так чинить ворог, загнаний у куток.

Здригаючись од жаху, огиди н ненависті, Сахно поточилася назад. До дверей. Скоріше б звідти. Вона переступила поріг і першої хвилини не знала, що робити. Розгублено поглянула на професора, потім на натовп сестер, лікарів і асистентів, що скупчилися в залі. Професор був похмурий. Він патлав свою шевелюру. Натовп мовчав. Тоді Сахно прожогом кинулася до малої операційної.

В малій операційній вона побачила обличчя Петрової, Коломійця, Думбадзе, доктора Івановського… Вони всі були серйозні, напружені, мовчазні й урочисті. Всі стояли непорушно, нічого не робили. Вони наче закам’яніли. Тільки Петрова щось скоро-скоро записувала до свого блокнота. Вона вела протокол.

Серце Сахно захололо. Невже? Загинуло все?

Вона підбігла ближче.

Доктор Івановський відхилив від уст трупа блискуче хірургічне дзеркало і підніс до очей. Через його плече Сахно, Думбадзе, Коломієць і Петрова побачили: лискуча холодна нікельована поверхня дзеркала взялася легкою парою. Це означало, що труп дихав…

А втім, труп, що дихає, це не є труп.

1933