Зворотний бік світла

Вчитель зітхнув:

— Стрибе, синку, ти ж знаєш — ви з Птахою для мене особливі. Птаху я виростив як рідну доньку, а коли вона привела в Яроворот тебе і сказала, що ти — темний з найтемніших, будеш мешкати разом з нею в городищі світлих, я без упереджень прийняв тебе, бо повірив їй. Тож, прошу, не зрадь зараз її віри в тебе. Найкраще для нас сьогодні — поки не втручатися, це ж не хто-будь просить про цю послугу. Цього жадає вона — твоя і моя Птаха. Стрибе, синку, будь ласка! Ми можемо нашим втручанням лишень нашкодити. Терпіння — одна з чеснот людських. Я тобі допомогти не можу. Слово честі, я не знаю де Птаха. А коли б і знав — не сказав би, то її рішення, зрозумій. Її — мудрої та розважливої жінки.

Стриб на очах почав змінюватися, очі налилися кров’ю, жилка біля скроні завібрувала. Він люто закричав:

— Вона мудра? Оце вже знайшли мудру! Ревнива дуринда, а ви потураєте її вчинкам, замість того щоб поставити нечемне дитя на місце. Прикрилася чимсь начебто важливим і тішиться з цього. Вона мені всю душу вивернула, життя перекроїла. Я ні спати, ні їсти не можу, навіть, о, тільки не закочуйте до неба очі, навіть на інших жінок мені дивитися гидко. Ревнива дурепа, а не безсмертна ваша Птаха! Що коїться в Яровороті? Рядова звичайна травниця, з родини смертних, керує світлими безсмертними. Мички з вас микає. Та вона жодного випробування ні холодом, ні вогнем не переживе без допомоги. Де вона? Скажи мені, старий, де вона?

Стриб несподівано вчепився руками в сорочку Посолоня на грудях і застогнав:

— Я не можу без неї, чуєш. Не можу. Благаю, Учителю, допоможіть знайти її. Я стану таким, як усі, стану світлим, найсвітлішим серед світлих, обіцяю. Перестану сперечатися з вашим світом, спалю свій одяг, вберу ваш, отой білий по білому, відрощу патла, постараюся щиро полюбити всіх смертних як рівних, тільки скажіть, де Птаха. Ви ж знаєте, де вона, я відчуваю це, не можете не знати. Не брешіть мені! Ну хоча б натякніть, га?

Учитель заперечливо захитав головою.

Тоді раптом Стриб зачинає божевільно трусити Вчителя. Очі чоловіка, й так чорні, стають ще чорнішими, його трусить мов у пропасниці:

— Віддай мені мою Душу-Пташку, старий, а то я за себе не відповідаю. Чуєш, діду, скажи, де вона, бо я тебе або прокляну, або при…

Не договорив.

Зала заповнилася шепотом та шелестом, наче тисячі вуст враз зашаруділи. Це тривало лишень мить, та коли все стихло, то Стриб неочікувано для себе зрозумів, що ні його сила, ані його всі отримані знання тут анініц не варті. А сам він стоїть біля вхідних дверей. Незрозумілі для нього та й непідвладні йому сили майже виштовхали його зі світлиці. Вчитель Посолонь, наче нічого не трапилося, дивився співчутливо:

— Сьогодні Глас Безсмертних, Стрибе. Приходь, хлопче, послухаєш мудрої думки, то, може, й собі трохи помудрішаєш.

Стриб мовчки дивився на Вчителя, не кажучи нічого у відповідь. Тоді, опустивши голову долі, відкрив навстіж двері.

Учитель сумно дивиться вслід чоловіку.

— Стрибе, синку!